У додатках до протоколу оперативно-розшукового заходу має бути опис документів і предметів із зазначенням їх індивідуальних ознак. Можливе подання матеріалів у копіях, у тому числі й перенесення найважливіших моментів на єдиний носій, про що обов'язково зазначають у супровідних документах чи протоколі. Оригінал у цьому разі має зберігатися в оперативно-розшуковому підрозділі до завершення судового розгляду справи та набрання вироком законної сили.

Протоколи оперативно-розшукових заходів та додатки до них оцінюють за загальним правилом оцінки доказів. Особливості полягають в тому, що орган дізнання, слідчий, прокурор чи суд повинні з'ясувати:

· чи відповідають оперативно-розшукові заходи цілям і завданням оперативно-розшукової діяльності. (ст.1 ЗУ „Про оперативно-розшукову діяльність ”);

· чи уповноваженим на те суб'єктом оперативно-розшукової діяльності проведено оперативно-розшукові заходи (Ст. 5 ЗУ „Про оперативно-розшукову діяльність ”);

· чи передбаченими законом заходами отримано матеріали оперативно-розшукових заходів; (ст.8 ЗУ „Про оперативно-розшукову діяльність ”)

· чи передбачено законом підстави для проведення оперативно-розшукових заходів; (ст.6 ЗУ „Про оперативно-розшукову діяльність ”);

· чи у встановленому порядку проведено оперативно-розшукові заходи.

· Чи у встановленому законом порядку оформлено результати оперативно-розшукових заходів.

На сьогодні існує думка, що результати оперативно-розшукової діяльності не є доказами, а між пізнавальним процесом у оперативно-розшуковій діяльності та кримінально-процесуальній діяльності існують принципові відмінності. Тому оперативно-розшукову діяльність ні за яких умов не можна розглядати як складову частину регламентованого законом процесу доказування. Вона в цілому має допоміжний, підсобний характер стосовно доказування. Найважливіше її завдання – вказати, де і як шукати джерела фактичних даних процесуальним шляхом або ж встановити можливі джерела збирання фактичних даних, які в подальшому набудуть форми доказів, і тим самим допомогти обранню ефективних шляхів розкриття і попередження злочинів, вибрати та своєчасно провести найбільш ефективні слідчі дії. [16,с.120]

Слід погодитися з такою позицією. Хоча в ст.65 КПК України і вказано, що доказами є фактичні дані, які можуть встановлюватися в тому числі і протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів та іншими документами, однак це не означає, що всі матеріали ОРД мають використовуватись як докази. Тут слід враховувати те, чи можуть вони мати доказове значення, виходячи з позицій належності до справи, допустимості та достовірності. Слідчий має забезпечити використання в доказуванні лише достовірних даних і лише тих, які здобуті законним шляхом, з додержанням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини.

Тоді як, наприклад, бути з негласним проникненням оперативного працівника в житло людини? В Конституції України зазначено, що кожному гарантується недоторканість житла. Тому ні за яких умов не можуть мати значення доказів у кримінальній справі відомості, здобуті в процесі негласного проникнення оперативного працівника до житлового або інших приміщень та здійснення там візуального огляду, оскільки це не відповідає вимогам допустимості.

Крім того, не можуть використовуватись як докази показання оперативного працівника про факти, які стали йому відомі від інформаторів або інших конфіденційних, негласних джерел, а також інформація отримана за винагороду. Оскільки достовірність такої інформації сумнівна, а перевірка практично неможлива. Більше того, в кримінально-процесуальному законі є норма, яка вказує, що не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме.

Отже, як бачимо, використання в процесі доказування даних, отриманих в результаті оперативно-розшукової діяльності, має багато особливостей. Не можна вважати всі результати ОРД доказами, однак це не означає, що такі матеріали взагалі не можуть використовуватись в доказуванні у кримінальних справах. Ті фактичні дані, джерело та спосіб отримання яких є законними та відомими, а самі фактичні дані достовірними, можна використовувати як докази в кримінальному процесі. Однак, більшість даних, отриманих в результаті оперативно-розшукової діяльності, мають допоміжний характер в процесі доказування.

Інші документи

Документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або посвідчені обставини, які мають значення для кримінальної справи. [11,с.128]

Документи повинні відповідати критеріям допустимості, тому вони повинні відповідати таким вимогам:

· документ повинен містити відомості про фактичні обставини, що мають значення для справи;

· наявність даних про те, яким чином документ потрапив до матеріалів справи;

· дотримано вимог щодо реквізитів службових документів;

· наявність посилань на джерело повідомлення, на назву нормативного акта, номер і дату архівного документа, та на осіб, від яких отримано дані;

Якщо немає хоча б однієї із цих ознак, документ втрачає доказове значення, адже є сумніви у достовірності фактів, що в ньому містяться.

Не є джерелами доказів документи, походження яких не встановлено (анонімний лист, записник невстановленого власника).

Існує декілька класифікацій документів як джерел доказів. За характером виникнення документи поділяють на офіційні та особисті. Офіційними є ті, що надходять від підприємств, установ і організацій. Особисті – це ті, що надходять від приватних осіб.

За способом фіксації відомостей документи можуть бути: письмовими – на папері (довідки, характеристики, листи); електронні – інформацію в яких зафіксовано у вигляді електронних даних, ураховуючи обов'язкові реквізити документа.

У тих випадках, коли документи були, наприклад, знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину, були об'єктом злочинних дій, є продуктом злочинної діяльності, вони являють собою речові докази.

Під час оцінки документів, зокрема завірених, звертається увага на їх походження, наявність у посадових осіб або державних органів, організацій права на видачу відповідних документів, відповідність форми і змісту документа встановленим правилам.

Встановлення достовірності документа здійснюється шляхом аналізу змісту документа і порівняння його з іншими доказами.

Таким чином, кримінально-процесуальний кодекс України визначив вичерпний перелік джерел доказів. Будь-які інші дані, не визначені ст.65 КПК України не можуть використовуватись як докази в кримінальному процесі. Крім