Злочин визнається закінченим при вчиненні хоча б однієї з дій, зазна-чених у ст. 364 КК, а момент його закінчення у кожному конкретному ви-падку залежить від тієї стадії кримінального чи цивільного процесу, на якій давалися неправдиві показання, був наданий неправдивий висновок або зроблений неправильний переклад.

Відповідальність за ст. 384 КК, настає лише за наявності таких умов:

1) дії винного мають бути вчинені у конкретній обстановці — при прова-дженні дізнання, досудового слідства та судочинстві з кримінальних чи цивільних справ, а також при розслідуванні тимчасовою слідчою чи спе-ціальною комісією Верховної Ради України. Причому дізнання, досудове слідство та судочинство включають і діяльність, яка пов'язана з виконанням актів, що приймаються цими органа-ми. Тому експерт і перекладач попереджаються про відповідальність за да-вання завідомо неправдивих висновку чи перекладу й у тому випадку, коли вони беруть участь у виконавчому провадженні (статті 14 та 15 Закону Ук-раїни «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.);

2) показання, висновок чи переклад мають містити відомості про факти та обставини, що підлягають встановленню та дослідженню з кримінальної або цивільної справи і які мають значення для правильного їх вирішення та постановлення правосудного судового акта;

3) показання, висновок чи переклад мають виходити від осіб, яких у вста-новленому законом процесуальному порядку попереджено про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показань (статті 167, 171, 302 КПК, ст. 182 ЦПК), неправдивий висновок (статті 196, 295 КПК, ст. 177 ЦПК) або неправильний переклад (статті 128, 285 КПК, ст. 167 ЦПК).

За частиною 2 ст. 384 КК злочин кваліфікується за умови, якщо він:

а) пов'язаний з обвинуваченням у тяжкому (ч. 4 ст. 12 КК) або особливо тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК) злочині (див. коментар до ст. 12 КК); б) пов'яза-ний із штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту (див. п. 6 ко-ментарю до ст. 383 КК); в) вчинюється з корисливих мотивів, тобто з праг-нення одержати певну вигоду майнового характеру чи позбутися матеріаль-них витрат[3].

Лише за ч. 2 ст. 384 КК слід кваліфікувати і дії судового експерта, який дає неправдивий висновок за незаконну винагороду (внаслідок підкупу), оскільки він не наділений повноваженнями службової особи, які зазначені у п. 1 примітки до ст. 364 КК (див. пункти 19—26 коментарю до Розділу XVII КК). Такий висновок обумовлений тим, що:

1) судовий експерт залучається до участі у процесі лише як фахівець у певній галузі знань і здійснює при цьому дослідження, використовуючи не службове становище, а лише свої професійні, науково-технічні або інші спеціальні навички та знання (частини 1 та 2 ст. 75 КПК);

2) у висновку експерт не може виходити за межі своїх спеціальних знань (ч. 2 ст. 75 КПК), а сам висновок не має наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 67 КПК), не є обов'язковим для судово-слідчих органів (ч. 4 ст. 75 КПК) і підлягає оцінці на загальних підставах (ч. 1 ст. 67 КПК), нарівні з іншими доказами;

3) експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність (ч. З ст. 75 КПК), навіть якщо є працівником (представни-ком) державної експертної установи;

4) як у КК (статті 384, 385, 386), так і в КПК (статті 77, 196, 295), а також і в ЦПК (статті 58, 177) вказується на відповідальність судового експерта не за службові, а лише за відповідні злочини проти правосуддя. Якщо завідомо неправдивий висновок експерта містив би ознаки службового зловживання (ст. 364 КК), а при даванні його за винагороду — одержання хабара (ст. 368 КК), то вказівки, що містяться у КК, КПК та ЦПК про відповідальність судового експерта тільки за злочини против правосуддя, бу-ли б зайвими. Лише за наявністю певних зазначених у законі умов дії судо-вого експерта, який дає завідомо неправдивий висновок за незаконну винаго-роду, можуть бути кваліфіковані за ст. 354 КК (див. коментар до ст. 354 КК).

Суб'єктивна сторона злочину полягає тільки в прямому умислі, оскільки особа завідомо усвідомлює неправдивість відомостей, що містяться в її показаннях, висновку чи перекладі, і бажає їх надати. Мотиви та мета можуть бути різними (за ч. 2 ст. 384 КК — корисливі мотиви) і на кваліфікацію злочину за ст. 384 КК не впливають[1].

Якщо дії, зазначені в ст. 384 КК, вчиняються з метою приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, раніше вчиненого членом сім'ї, близьким родичем або самою особою, яка дає неправдиві показання (висновок, пе-реклад), вчинене на підставі ч. 2 ст. 385 КК не містить ознак складу злочи-ну, передбаченого ст. 384 КК. Якщо дії, зазначені у ст. 384 КК, здійснюють-ся з метою приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину, вчинено-го іншою особою, вчинене слід кваліфікувати тільки за ст. 384 КК (див. ко-ментар до ст. 396 КК). Якщо неправдиві показання (висновок, переклад) здійснюються особою під примушуванням, відповідальність за яке передба-чена у статтях 373 або 386 КК, вчинене може бути кваліфіковане за ст. 384 КК лише за умови, коли відсутні підстави для застосування статей 39—41 КК (див. коментар до статей 39—41 КК).

Суб'єкт злочину — спеціальний',