в) співучасники одного злочину за давання завідомо неправдивих показань щодо інших співучасників, навіть якщо кримінальна справа щодо кожного з них розслідувалася та розглядалася в окремому провадженні; г) свідок, по-терпілий, експерт та перекладач, які беруть участь у провадженні у справах про адміністративні правопорушення[4].

3 Кримінально-правова характеристика

3.1 Кримінально-правова характеристика свідка

Загальний обов'язок всіх громадян - сприяти правосуддю та повідомляти останньому відомості про злочин та злочинця, - носить чисто моральний характер. Невиконання цього обов'язку само по собі не тягне кримінальної відповідальності.

Показання свідка - усне повідомлення особою, яка не несе відповідальності за вчинення даного злочину, відомостей про фактичні обставини справи, які мають значення для справи, зроблене та зафіксоване у відповідності із встановленими законом правилами.

Коли держава в особі судових чи слідчих органів звертається до окремого громадянина з пропозицією розповісти все відоме йому по кримінальній справі і викликає його в якості свідка, тоді в цьому випадку для даного громадянина наступає персональний юридичний обов'язок. Головний і основний обов'язок свідка - дати правдиві показання щодо відомих йому обставин -справи. Для того, щоб свідок мав можливість виконати цей обов'язок, він повинен бути викликаний у встановленому порядку відповідними органами. Кримінально-процесуальний кодекс зобов'язує свідка з'явитися по виклику органу дізнання, слідчого, прокурора, суду (ст.70 КПК України). Цей перелік органів держави, уповноважених викликати особу в якості свідка, є вичерпним. Інші органи держави не наділені правом виклику громадян на допит в якості свідків в кримінальних справах.

Виклик свідків здійснюється повісткою, яка є процесуальним документом, який породжує певні правовідносини. Тому вона повинна бути підписаною посадовою особою, яка має право викликати громадян в якості свідків по даній кримінальній справі. Повістка про виклик вручається свідку під розписку. Свідок може бути викликаний також телеграмою чи телефонограмою[4].

Пріоритет прав і свобод особистості передбачає що лише особиста воля, рішення, сприйняття обставин можуть зобов’язати людину визнати себе свідком , погодитись давати показання і давати їх правдивими. Порушення кримінальної справи щодо свідка, який дав завідомо неправдиві показання, у відповідності до ст.279 КПК України може мати місце лише одночасно з постановленням вироку суду, який в своїй ухвалі (суддя одноособово - постановою) вправі поставити перед прокурором питання про притягнення до відповідальності свідка, потерпілого, експерта або перекладача за завідомо неправдиві показання, висновок або неправильний переклад. Змістом даної статті закону є те, що вона забороняє порушити кримінальну справу з ознак “лжесвідоцтва” до тих пір, поки не буде остаточно вирішена кримінальна справа, в якій свідок давав неправдиві показання, тобто поки його показання не отримають остаточної оцінки у сукупності зі всіма іншими доказами, які зібрані по справі. З другого боку, законодавець рахується і з цім, що порушення ухвалою (постановою) суду кримінальної справи проти свідка в процесі судового слідства може справити небажаний психологічний вплив на решту свідків.

У праві нашої країни примусові санкції ніколи не були єдиною гарантією, яка забезпечувала б дачу свідком повних та достовірних показань. Роль переконання особливо значна на сучасному етапі демократії, коли в житті різко зростає значення моральних факторів. Ця обставина має неабияке значений і в підвищенні достовірності свідоцьких показань. Тому, поряд із розробкою ефективних засобів боротьби з несумлінними свідками, доцільно звернутися і до засобів морального впливу на свідка з метою отримання повних та достовірних показань. Попередження свідка про відповідальність належало би супроводити принесенням присяги чи урочистої обіцянки.

Свідком є учасник кримінального процесу, який не має статусу потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного або підсудного і якому відомі будь-які обставини, що підлягають встановленню у справі, та відсутні обставини, що заважають його допиту. Будь-який громадянин України, якщо він став очевидцем розслідуваної події, незалежно від його становища (прокурор, голова місцевої адміністрації, судця, президент держави тощо) може бути допитаний як свідок. Вік свідка не обмежено. Діти також можуть бути допитані як свідки, якщо вони в силу свого розвитку правильно сприймати обставини, що мають значення для справи.
Як свідок може бути допитана будь-яка особа, про яку є дані, що їй відомі будь-які обставини, які стосуються справи (ст. 68 КПК України). Нездатність особи через свої психічні чи фізичні вади правильно сприймати ті або інші явища та давати про них об'єктивні показання унеможливлює її участь у справі як свідка. Відповідно до приписів ст. 69 КПК України не можуть бути допитані як свідки також: захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудного про обставини, які стали відомі йому у зв'язку з виконанням своїх обов'язків; адвокат...
Зазначимо принагідно, що згідно з п. 11 ст. 5 КПК Росії кримінальна справа не може бути порушена, а порушена справа підлягає припиненню стосовно священнослужителя за відмову від давання показань за обставинами, що стали відомими йому із сповіді. Дана норма була прийнята відповідно до закону Російської Федерації "Про свободу віросповідання", у ст. 13 якого записано: "Таємниця сповіді оберігається законом. Священнослужитель не може допитуватися або давати пояснення будь-кому щодо обставин, які стали відомі із сповіді громадянина". Подібна норма є і в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації".