384 Кримінального кодексу України.
Зокрема, згідно зі ст. 384 Кримінального кодексу України (прийнятого в 2001 році): "Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпшого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною Комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках,— караються виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням У тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів,— караються виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років"[3].
3.2 Кримінально-правова характеристика перекладача
Перекладач запрошується для здійснення перекладу документів, для надання допомоги під час проведення слідчих і судових дій, для ознайомлення учасників процесу з матеріалами справи та в інших випадках. Без перекладача неможливо створити належні умови комунікації між учасниками провадження у справі, якщо деякі з них не володіють мовою судочинства. З огляду на важливість ролі перекладача в кримінальному процесі актуальним і конче необхідним є належне визначення його статусу[5].
Юридичний енциклопедичний словник визначає перекладача як особу, яка є i учасником процесу та володіє мовами, необхідними для перекладу: особам, які беруть участь у справі та не володіють мовою, якою ведеться провадження у справі, наявних у справі матеріалів, документів, що подаються в суді, а також поданих у судовому засіданні заяв, показань, пояснень, розпоряджень головуючого і рішень суду, а відповідно особі, яка проводить дізнання, слідчому, прокурору, суду, заяв, показань, пояснень, документів, викладених мовою, відмінною від тієї, якою ведеться провадження у справі. Це особа, яка досягнула повноліття, володіє мовами, знання котрих необхідно для перекладу та не виконує функції іншого учасника у даній справі, незацікавлена у результатах справи і запрошується органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом у випадках, передбачених у законі[4].
Дослідження проблематики, присвяченої правовому статусу перекладача як учасника кримінального процесу, є можливим у різних аспектах. Один із них n це аспект реалізації принципу національної мови кримінального судочинства. Плодотворність такого підходу очевидна, бо процесуальні принципи визначають не тільки демократичний характер кримінального процесу в цілому, але і дають можливість глибше розкрити сутність і значення кожної стадії й інституту, правове положення всіх суб'єктів процесу, у тому числі і його учасників.
Деякі вчені стверджують, що перекладач не є учасником кримінального процесу. Так, Строгович М.С. розрізняє учасників процесу і суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності. До другого переліку він включив перекладача, мотивуючи тим, що він виконує кримінально-процесуальні функції і не займає постійного положення у провадженні по кримінальній справі, а також його участь у кримінальному процесі носить, у повному розумінні слова, епізодичний характер.
Однак, перекладач відіграє важливу роль у процесуальному закріпленні доказів і його участь у доказуванні знаходиться в прямому зв'язку з принципом безпосередності в збиранні і дослідженні доказів.
Між слідчим і свідком у даному випадку виникає посередня ланка, - як зазначає І.Л. Петрухін, - інформація проходить через свідомість перекладача, переломлюється в ньому, а потім вже надходить до слідчого. Тим самим початковий засіб доказування (показання, висновок), будучи перекладеним на іншу мову, стає ніби похідними.
Перекладач, запрошений для участі в справі, вступає в відносини з обвинуваченим (підсудним), іншими учасниками кримінального процесу, що відстоюють свої інтереси, а також з особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, а в суді із суддею чи судом. Відсутність перекладача порушить зв'язок між учасниками процесу, які не володіють мовою , і посадовими особами, що здійснюють провадження по справі. У результаті через непорозуміння двох вищеназваних ланок, відбувається перекривлення фактів, що веде за собою неправильні висновки та можливе несправедливе покарання чи виправдання. Специфіка положення перекладача - в тому, що його безпосередня функція обслуговує весь комплекс функцій органів у справі, інших учасників справи. Тому вступаючи в правовідносини з деякими з них, перекладач прямо або опосередковано впливає на весь хід провадження у справі, на його якість[5].
Проте поняття перекладача і вимоги, пред’явлені до нього і його діяльності, належним чином не розкриваються в чинному кримінальному законодавстві України і це є відповідною прогалиною. Так, з огляду на значимість фігури перекладача, необхідно чітко визначити передумови вирішення цілого ряду конкретних питань, пов'язаних, наприклад, із встановленням того, чи відповідає зазначена особа вимогам компетенції або якими є критерії її неупередженості, а також за яких обставин необхідною є участь перекладача та які існують приводи для
його запрошення.
Перекладач, здійснюючи переклад у кримінальній справі, має право:
1) робити зауваження, які підлягають внесенню до протоколу слідчої дії, проведеної за його участю;
2) приносити скарги на дії, рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду;
3) одержувати компенсацію за витрати, понесені у зв'язку з участю у справі (витрати по явці, середній заробіток за місцем