У свою чергу, особа, призначена перекладачем, зобов'язана своєчасно з'явитися за викликом, здійснити повний і правильний переклад та засвідчувати правильність перекладу своїм підписом у протоколах слідчих дій, проведених за його участю, а також в процесуальних документах, які вручаються відповідним учасникам процесу - у перекладі на їхню рідну мову. Йому повинні бути створені належні умови для виконання обов'язків і здійснення прав. Крім того, перекладач зобов'язаний не розголошувати дані дізнання та попереднього слідства без дозволу особи, яка здійснює дізнання, слідчого або прокурора. Перекладачем не може виступати особа, зацікавлена в результаті справи, або яка раніше брала участь в її провадженні в іншій процесуальній якості, або яка виявила свою некомпетентність. За будь-яким з цих приводів перекладачу може бути заявлений відвід.

У законодавстві передбачено чотири групи обставин, що дають підстави для відводу перекладачу: - перша передбачає неприпустимість суміщення функції перекладача з функціями інших учасників судочинства; - друга стосується заборони бути особі перекладачем при його близьких родинних зв'язках з учасниками процесу; - третя пов’язується з наявністю зацікавленості перекладача в результатах справи; - четверта відзначає наявність інших обставин, які викликають сумніви щодо об'єктивності перекладача. Також треба відзначити, що підставами для відводу перекладача

можуть бути: - службова або інша залежність перекладача від інших учасників кримінального судочинства або їх родичів; - проведення ним ревізії або перекладу матеріалів, які стали підставою для порушення даної кримінальної справи; - його участь у відомчому розслідуванні і виступ там як свідка; - некомпетентність[5].

Згідно з чинним законодавством перекладач, за відмову виконати покладені на нього обов'язки, несе кримінальну відповідальність, а також за завідомо неправильний переклад, про що слідчий роз'яснює перекладачеві та відбирає від нього підписку. Але треба підкреслити, що йде саме про умисність перекручувань, допущення неточностей. Тобто для притягнення перекладача до кримінальної відповідальності недостатньо встановити хибність перекладу; треба довести його навмисний характер.

Також треба відзначити, що не врегульованим у законодавстві є питання стосовно того, звідки повинен запрошуватися перекладач. Слідча та судова практика склалася так, що втрачаючи багато часу в пошуках особи, яка б відповідала всім вимогам закону, у багатьох випадках запрошується викладач-мовознавець з вищого навчального закладу. Однак доцільно було б запросити більш обізнану особу не тільки у сфері мовознавства, а й у питаннях юридичного характеру, адже вони мають свою специфіку і особливості[5].

Отже, перекладач є самостійним учасником у кримінальному праві і підпорядковується тільки закону, що жадає від нього повного і точного (достовірного) перекладу[6].

3.3 Кримінально-правова характеристика експерта

Інтелектуалізація життя суспільства нерозривно повiязана з використанням спеціальних знань та підвищенням ролі носіїв таких знань - експертів. Усе більше видів людської діяльності не можуть обходитися без проведення експертизи - дослідження та вирішення певних питань, які потребують фахових знань в певній вузькій галузі та залучення до цього носіїв таких знань - експертів. Експертизу для вирішення складних чи спірних питань призначають у тих випадках, коли прагнуть отримати незалежну, кваліфіковану оцінку з боку особи, яка незацікавлена в конкретному рішенні, оцінку, вагомість якої базується не на службовому авторитеті, а на використанні наукових знань, виважених аргументів, обґрунтованих пропозицій. Останнім часом сфера застосування експертизи істотно розширюється. Експерти залучаються не лише до вирішення судових справ (що традиційно), але й до проведення аудиту фінансової та господарської діяльності, оцінки вартості майна, визначення переможців різноманітних конкурсів. Врешті-решт, саме як експерт виступає і педагог, який оцінює знання учнів чи студентів, і спортивний арбітр, і медик, при постановці діагнозу або визначенні ефективності тих чи інших методів лікування, використовуваних при цьому засобів. Слід відзначити, що поняття експерта, експертної діяльності обмежене певними ознаками. Видається, що експерт це - особа, яка: 1) використовує свої спеціальні знання, набуті безвідносно до оцінюваного випадку. Вона стала фахівцем у певній галузі, ще до проведення експертизи, залучається до її проведення саме тому, що її думка є авторитетною; 2) оцінює не певні обставини взагалі, а конкретний випадок, ситуацію. Загальна ж оцінка ситуації становить собою не експертну, а чисто наукову діяльність; 3) дає висновок, висуває пропозиції, але не приймає рішення по суті справи. Сфера експертної діяльності обмежена її допоміжним, дорадчим характером. 4) залучена до вирішення справи в установленому порядку. Тому не можна вважати експертизою оцінку тієї чи іншої справи в порядку власної ініціативи[7]. Звісно, що діяльність експертів, як і будь-яка людська поведінка, не вільна від недоліків - недбалості, небажання достатньо глибоко і різнобічно проводити дослідження, прямих зловживань. Звідси випливає необхідність кримінально-правової оцінки експертної діяльності - визначення того, які з допущених експертами порушень є кримінально-караними, якими нормами КК вони охоплюються, встановлення того, чи має місце надлишковість або ж прогалини в кримінально-правовій реґламентації в цій сфері.

Вирішальне значення при цьому має питання про те, чи виступає експерт службовою особою. Позитивна відповідь на це питання знімає цілий ряд інших чи ставить їх вирішення в давно апробовані теорією і практикою рамки. Тому