На доказ правильності такої позиції О.Я.Свєтлов вказував, що діяльність експерта настільки тісно повiязана зі здійсненням правосуддя, що його необхідно вважати службовою особою. Адже експерт не лікує, а констатує ті чи інші факти, які мають велике значення для правосуддя (причина смерті, тяжкість тілесних ушкоджень й т. ін.). Вказується, що від висновків експерта нерідко залежить доля кримінальної справи[7]. Однак аргументи, наведені на користь віднесення судово-медичних експертів до категорії службових осіб, не видаються переконливими, а наведена вище позиція судової практики - заснованою на законі. Тим більше, що по одній із справ, які наводяться в літературі як позитивний приклад, згодом Львівський обласний суд в порядку нагляду прийняв рішення про скасування вироку за відсутністю складу злочину, виходячи з того, що судово-медичний експерт не підлягає кримінальній відповідальності за службовий злочин. Адже, сам по собі звiязок особи з діяльністю по відправленню правосуддя зовсім не може служити підставою для визнання її службовою: серед злочинів проти правосуддя лише частина вчиняється службовими особами. Ті автори, які серед злочинів проти правосуддя виділяють групу посягань, що вчиняються службовими особами, діяння судових експертів до неї не включали і не включають . До того ж, зі здійсненням правосуддя тісно повiязана діяльність не лише експертів, але й інших осіб: свідків, адвокатів, позивачів та відповідачів. Деякі з них, наприклад, свідки, також констатують перед судом ті або інші відомі їм факти, які мають велике значення для правосуддя. І роль єдиного свідка по справі ніскільки не менша, ніж роль експерта. Якщо ж виходи з позиції, викладеної О.Я.Свєтловим, то їх також слід було б визнавати службовими особами, чого, однак, ніхто зараз ні в теорії, ні на практиці не робить (хоча не можна пройти мимо того факту, що в 30-40-х роках минулого століття висловлювалася й протилежна позиція). Не можна не звернути уваги ще на одну непослідовність прихильників визнання експертів службовими особами. Ш.С. Рашковська, вказуючи, що отримання експертом винагороди за завідомо неправдивий висновок утворює сукупність злочинів - отримання хабара і за відомо неправдивого показання, чомусь не робить висновок, який напрошується в такому випадку, що й особа, яка підкупила експерта, повинна відповідати за сукупністю злочинів - не лише за підкуп експерта, але й за давання хабара [7]. Аналогічну непослідовність допускав при коментуванні КК РРФСР і В.В.Шубін. Він вважав можливим притягнення експертів до кримінальної відповідальності за халатність; говорячи про підкуп експерта, не згадував про відповідальність за давання хабара; нарешті, субiєктом розголошення даних попереднього слідства або дізнання визнавав приватних осіб, називаючи серед них і експерта. У той же час він вказував, що в тих випадках, коли такі дані розголошуються службовими особами, кримінальна відповідальність настає за статтями про службові злочини [6]. Цікаво проаналізувати, як вирішують це питання автори опублікованих сьогодні коментарів КК України. При коментуванні ст.384 КК i Завідомо неправдиве показанняi в трьох із них про службовий статус судового експерта не говориться нічого. Коментуючи цю ж статтю В.В.Кудрявцев вказує, що за дачу за відомо неправдивого висновку за хабар експерти несуть відповідальність за сукупністю злочинів - за ч.2 ст.384 та за відповідною частиною ст. 368 . Таку ж думку висловив в іншому коментарі і Ю.В.Александров. При цьому названі автори обходять мовчанням питання про те, чи становить собою службовий злочин порушення, допущені експертом в ході проведення експертизи та давання завідомо неправдивого висновку.

Вирішуючи питання про статус експерта насамперед слід підкреслити, що важливість функцій того чи іншого працівника, його роль у певній сфері суспільного життя самі по собі не можуть виступати підставою для визнання його службовою особою поза звя’зком із законодавчим визначенням цього поняття. При встановлення того, чи виступає судовий, а однаково будь-який інший експерт службовою особою, насамперед слід виходити з Примітки 1 до ст.364 КК, де зазначено, що службовою особою визнається особа, яка здійснює