Кримінально-правова характеристика завідомо неправдивого показання - України) та за підкуп експерта (ст.386 КК України). Частина 2 ст.384 КК України містит�...

Курсова робота - Кримінально-правова характеристика завідомо неправдивого показання

України) та за підкуп експерта (ст.386 КК України). Частина 2 ст.384 КК України містить вказівку на таку кваліфікуючу ознаку, як корисливі мотиви, яка, як видається, охоплює і давання експертом завідомо неправдивого висновку за винагороду. Тому відповідні дії - завідомо неправдивий висновок експерта, вчинений внаслідок його підкупу - повинні кваліфікуватися лише за ч.2 ст.384 КК України, а не як одержання хабара за ст.368 КК, а підкуп експерта - за ст.386 КК, а не за ст.369 КК України як давання хабара. Частина 2 ст.384, ст.386 КК прямо передбачають відповідальність за вказані діяння, саме вони і повинні застосовуватися в розглядуваній ситуації. Кваліфікація скоєного за сукупністю (як це пропонується в деяких коментарях КК України) неприйнятна ще й тому, що цим порушується принцип недопустимості подвійного інкримінування. Адже діяння, які повністю охоплюються статтями КК України про злочини проти правосуддя не повинні одночасно кваліфікуватися ще й за статтями про злочини у сфері службової діяльності. Якби сам законодавець вважав судових експертів службовими особами, то вказівка на них в ст.ст.384-386 КК України була б зайвою, оскільки їх суспільно небезпечні діяння повністю охоплювались би статтями про службові злочини. У звiязку з цим не можна не згадати й про те, що процесуальне законодавство (ч.2 ст.77, ч.3 ст.196 КПК України) вказує на можливість притягнення судових експертів за давання завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов’язків лише за ст.ст.384, 385 КК України, норми про злочини у сфері службової діяльності навіть не згадуються. У слідчо-прокурорській та судовій практиці експертів ніколи не попереджують про кримінальну відповідальність за злочини у сфері службової діяльності. Таким чином, усе викладене говорить, що експерти службовими особами не є і відповідати за суспільно небезпечні діяння, допущені у звiязку з виконаннями покладених обовiязків, можуть не за статтями про злочини у сфері службової діяльності, а, насамперед, за статтями про злочини проти довкілля, проти правосуддя, де вони передбачені як спеціальні субiєкти злочинів. Експерт, який у ході проведення експертизи заподіяв шкоду майну чи власності, може підлягати відповідальності за статтями про відповідні загальнокримінальні злочини. Не виключається відповідальність експерта і як пособника відповідних злочинів, якщо його завідомо неправдивий висновок спрямований на усунення перешкод для вчинення певних діянь іншими співучасниками (наприклад, у ході фіктивного банкрутства чи заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем).

Сформульовані положення про статус експерта як неслужбової особи рівним чином стосуються як експертів, що займають відповідні посади в спеціалізованих експертних установах, так і експертів, які залучаються з числа інших осіб, а також, як експертів, що проводять експертизу одноосібно, так і до членів комісії експертів. Права та обовiязки всіх вказаних експертів тотожні, відповідно, однаковими мають бути і підстави їх відповідальності[7]. Разом із тим, слід мати на увазі, що керівники експертних установ, які мають підлеглих працівників і здійснюють щодо них організаційно-розпорядчі функції, а також адміністративно-господарські стосовно управління майном, є службовими особами. Вони мають характерні для службових осіб повноваження і використовують їх у звiязку з керівництвом експертною установою (призначення конкретного експерта для проведення тієї чи іншої експертизи, прийом на роботу та звільнення з роботи, встановлення режиму праці та відпочинку підлеглих, їх заохочення й т.п.). Тому порушення таких керівників, допущені у звiязку з вчиненням управлінських дій (одержання хабара за здійснення впливу на підлеглого працівника з метою отримання iпотрібногоi висновку, незаконне витрачання коштів тощо) повинні тягти відповідальність за статтями про злочини у сфері службової діяльності. Якщо ж такий керівник особисто проводить експертизу, не користуючись своїми повноваженнями службової особи, то його суспільно небезпечні діяння кваліфікуються так само, як і рядових експертів.

Перелік використаної літератури

1. Кримінальне право України. Особлива частина. / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер - Право, 2001. - 494 с.

2. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Особлива частина - Під загальною редакцією Потебенька М.О., ГончаренкаВ.Г. - К.:Форум, 2001. - 942с.

3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: за станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. Яценка С.С. - К.: А.С.К., 2002. - 936 с.

5. Вісник Запорізького державного університету : Леоненко М.І., к.ю.н., доцент , №1, 2003р. Стаття Правове положення перекладача.

7. Вісник Запорізького державного університету: Навроцький В.О., д.ю.н., професор, 2003р. Стаття Кримінально-правова оцінка експертної діяльності.

8. Покрещук О., Фурса С. Процесуальне становище перекладача в нотаріальному та інших юридично значущих процесах: проблемні питання // Право України. n 2000. n № 10. n С. 89.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9