Для вирішення питання про надання кредиту позичальником надаються необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної операції. Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети документів. До складу пакета документів входять:

– нотаріально завірені копії установчих документів, положень, реєстраційних посвідчень (свідоцтв), дозволів на право здійснення підприємницької діяльності, документи, що посвідчують право власності на землю або право тимчасового користування земельною ділянкою, та інші документи, що підтверджують правомірність клієнта в одержанні кредиту;

– техніко – економічне обґрунтування кредитованого заходу, що характеризує рівень його ефективності, рентабельності та окупності з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції ( проведення робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутній кредит;

– річний звіт, баланс позичальника на дві останні звітні дати з періодичними статистичними звітами та звітами про фінансові результати, декларації про доходи, інша звітність і матеріали для визначення кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення кредитів. А при необхідності – висновки аудиторських організацій для підтвердження його фінансового стану;

– копії контрактів на підтвердження кредитної операції або договір про наміри, включаючи договори оренди приміщень, обладнання, а також інші документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу;

– виписки із рахунків позичальника, у разі якщо його поточний рахунок відкрито у іншому банку;

– перелік майна (майнових прав), що пропонується в заставу, оригінали і належним чином звірені копії документів, що підтверджують право власності заставника на це майно (майнові права). Технічний паспорт, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

1.2 Джерела правового регулювання кредитних відносин та їх аналіз

Економічні та правові основи кредитування закріплено в чинному законодавстві України. Найважливішими законодавчими актами, що регулюють кредитні відносини є Цивільний кодекс України, Закони України „Про банки і банківську діяльність”, „Про іпотеку”, „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, „Про іпотечне кредитування операцій з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”, „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю.

В Україні кредитна система розвивається за проєвропейською банк-орієнтованою моделлю. На відміну від проамериканської марк-орієнтованої моделі, у якій ядром системи та місцем, де в основному залучаються кредитні ресурси, є ринок цінних паперів, у банк-орієнтованій моделі ядром та основним місцем обороту кредитних ресурсів є банківський сектор. А це означає, що суттєві зміни у банківському секторі кардинально вплинуть на ринок кредитних ресурсів, а разом з ним на всю фінансову систему України [30, с. 124].

Протягом 1991-2009рр. в Україні було прийнято цілу низку законодавчих актів та підзаконних нормативних документів, які покликані регулювати кредитні правовідносини на кожному етапі розвитку банківської системи України. Протягом часу свого існування до них вносилось чимало змін і доповнень, одні з них втрачали чинність, інші діють і до нині.

Основи правового забезпечення кредитування закріплено у ст. 92 Конституції України, де йдеться:

„Виключно законами України встановлюється:

[...]; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти; а також статус іноземних валют на території України....

Ст.. 100. Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики і здійснює контроль за її проведенням... [...]

Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність” ст.17, 50 та Положення „Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій” п. 22 Національний Банк України (далі НБУ) видає банкам ліцензію на видачу кредитів за умови виконання таких вимог, що затверджені НБУ у Положенні „про порядок ліцензування банків в Україні [1, с. 45].

Наявність відповідного Положення „Про кредитування” [9], що містить положення політики банку, на підставі яких надається кредит, об’єктивні норми та параметри, якими керуються працівники банку у процесі надання кредитів, аналіз кредитного портфелю банку, визначена організаційна структура, обов’язки та відповідальність кредитного комітету банку, а також визначені процедури затверджені і порядок надання кредиту.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банку кредитування позичальників здійснюється згідно чинного законодавства України та з додержанням встановлених НБУ обов’язкових економічних нормативів регулювання діяльності банків та вимоги щодо формування обов’язкових, страхових і резервних коштів. Установи комерційних банків можуть надавати кредити будь-яким суб’єктам господарювання незалежно від їхньої галузевої незалежності, статусу, форми власності за умови наявних у них реальних можливостей та правових форм забезпечення і сплати відсотків за користування ним згідно з Положенням НБУ „Про кредитування”.

Видача кредиту здійснюється конкретній юридичній особі, зареєстрованій, як суб’єкт підприємництва відповідно до Положення „Про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності від 29.04.94р. або фізичній особі" [10].

Продовжуючи аналіз Закону України „Про банки і банківську діяльність” треба зазначити , що визначення банківських операцій подає ст. 47, а ст. 29-кредитним операціям [4, с. 45].

Згідно цієї статті для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціум не кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання кредиту. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів.

Банк зобов’язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням.

Продовжуючи аналіз даного закону варто зазначити, що багато вчених-юристів вважають, що прийняття його багато в чому являлось політичним, а не економічним рішенням. Дискримінаційною щодо банків є стаття 51.”розрахункові банківські операції”, в якій сказано: „При виконанні розрахункової операції банк зобов’язаний перевірити вірогідність і формальну відповідність документа”.

Даний закон також дає визначення поняттю „сумнівна операція”, що має ряд своїх ознак:

– операція здійснюється при незвичайних чи невиправдано заплутаних умовах;

– операція не є економічно виправданою чи суперечить законодавству України..

Можна зробити короткий