У відповідності з Актом 1987 р. придбання контрольного пакету акцій національного банку стало можливим лише з відома чи за згодою Банку Англії. Про надання банком-резидентом позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків активів банку, необхідно повідомити Банк Англії, а у випадку, коли розмір перевищує 25 відсотків активів - повідомлення повинно бути попереднім. Акт зобов'язав усі кредитні установи Великобританії перераховувати відрахування у Фонд захисту депозитів [17, c.89].

У випадку банкрутства кредитної установи Фонд виплачує його вкладникам, які не є кредитними установами і строк депозитного договору з якими не перевищує 5 років, страхове відшкодування в розмірі до 75 відсотків від суми депозиту, але не більше 20 тис. фунтів стерлінгів.

Діяльність банку на ринку цінних паперів також довгий час здійснювалася поза правовим регулюванням; крім цього нагляд Банку Англії на неї не поширювався. Започаткував правове регулювання Акт про запобігання обману в ході інвестування від 1939 р. Відповідно до Акту професійне посередництво на ринку цінних паперів можна здійснювати лише на основі ліцензії Комітету по торгівлі, який потім було перетворено в Департамент із торгівлі та промисловості.

У 1958 р. Акт був доповнений визначенням цінних паперів, яке було піддане критиці як досить вузьке, оскільки включало лише акції та облігації. Актом 1958 р. Департамент із торгівлі та промисловості був уповноважений розробляти правила, обов'язкові для професійних учасників ринку цінних паперів, Остання редакція правил, яка їх значно розширила, відноситься до 1983 р. Система регулювання інвестиційної діяльності банків, що таким чином склалася, не задовольняла існуючі потреби. Висловлювалися пропозиції використовувати можливості професійних організацій у визначеній нормами професійній діяльності на ринку цінних паперів та контролю за їх виконанням.

Зміни в цьому напрямку системи регулювання інвестиційної діяльності було здійснено в 1986 р. Актом про фінансові послуги. Акт поширював свою дію на інвестиції в цінні папери, визначення яких було значно розширене, крім акцій та облігацій воно містило державні зобов'язання, ф'ючерси, опціони, відсоткові купони тощо.

Діяльність по залученню депозитів та наданню кредитів не охоплюється визначенням інвестиційної діяльності, яким оперував Акт. Відповідно до Акту, на чолі системи регулювання інвестиційної діяльності було поставлено Раду з цінних паперів та інвестицій, члени якої призначалися спільно Державним Секретарем і Управляючим Банку Англії,

Наступною ланкою системи були не державні органи чи організації, а призначені Радою органи професійного саморегулювання, в компетенцію яких тепер входило надання своїм членам ліцензії на здійснення інвестиційної діяльності.

Крім цього органи саморегулювання займалися розробкою обов'язкових для своїх членів правил професійної діяльності на ринку цінних паперів, здійснювали дисциплінарні функції. Таких органів було чотири: Управління цінних паперів і ф'ючерсів, Організація по управлінню інвестиціями, Центр регулювання діяльності фінансових посередників, менеджерів і брокерів, Організація регулювання діяльності по страхуванню життя.

Більшість банків здійснювали інвестиційну діяльність, що підлягала ліцензуванню, були членами однієї з перших двох організацій.

Система норм, що регулюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, складалась з трьох рівнів.

Перший рівень – 10 сформованих у загальних виразах принципів хорошої ділової практики.

Другий рівень – більш детальний опис обов'язків організацій, що професійно здійснюють інвестиційну діяльність. Норми першого та другого рівнів видавала Рада з цінних паперів та інвестицій і вони безпосередньо діяли по відношенню до всіх членів організацій професійного саморегулювання. Норми третього рівня» створювалися органами саморегулювання і поширювалися на їх членів.

Таким чином, британські банки, в ході здійснення діяльності по залученню депозитів і наданню кредитів, піднаглядні Банку Англії, а при проведенні операцій на ринку цінних паперів – піднаглядні Раді з цінних паперів та інвестицій і відповідним організаціям професійного саморегулювання. Для запобігання колізії вимог цих орган і організацій по відношенню до банків, Банк Англії і організації професійного саморегулювання уклали меморандум відповідно до якого норми організацій саморегулювання, що стосуються фінансових коштів їх членів, не поширюються на банки. Встановлення правил, які стосуються фінансових коштів, залишаються прерогативою Банку Англії.

Важливу роль в правовому регулюванні банківської діяльності в країні відіграють директиви ЄС. Відповідно до директиви, що імплементуються в національне право Великобританії, від 1 січня 1993 р., кредитні установи, зареєстровані в одній із держав - членів ЄС, можуть вільно як через свою філію так і безпосередньо здійснювати на території будь-якої із держав-членів всі операції, перераховані в Додатку, які вони мають право здійснювати в країні реєстрації. Таким чином, з 1993 р. іноземний банк може здійснювати на території Великобританії операції по залученню депозитів, наданню кредитів, а також операції з цінними паперами без отримання ліцензії Банку Англії і організації професійного саморегулювання, якщо він вправі займатися такою діяльністю в країні місця реєстрації [32, c.24].

Таким чином порівнюючи розвиток банківського кредитування у країна з з різних правових сімей можна зробити наступні висновки:

Відмінність полягає у різних масштабах регулювання з боку держави, зокрема у Франції держава щільно регулює банківську діяльність, а кредитування зокрема, а у Англії взагалі не існує чіткого законодавства стосовно банківської діяльності, а регулювання здійснюється головним банком за допомогою листів-рекомендацій.

Подібність будується на джерелах регулювання і у Франції і у Англії використовується нормативна база Європейського Союзу, безпосередньо Перша та Друга Директиви, що здійснюють регулювання банківською діяльністю.

ВИСНОВКИ

Отже, розглянувши основні положення та проблеми предмету дослідження обраної теми можна дійти наступних висновків:

1.Еволюція розвитку кредитних відносин пройшла довгий шлях, розпочинаючи з Стародавнього Світу, де кредитні відносини існували у примітивній формі