В Україні діють Закони, зокрема „Про заставу” [6], „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” [7], „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла” [8] та інші.

Таким чином на підставі викладеного можна зробити наступні висновки:

1. Еволюція кредитних відносин налічує довгий етап свого розвитку. Але фактом залишається те, що людство завжди потребувало грошових операцій, що спочатку мало вигляд бартеру, тобто товар обмінювався на товар. Пізніше було досягнуто колективного рівня, тобто люди розуміли, що рух капіталу відбувається там, де він скупчується ( на торгах, храмах, торгових площах та ін.). Тільки на початку ХІV століття банківська справа почала набувати теперішніх рис.

2. Українське законодавство стосовно кредитування почало формуватись ще у скіфські часи. Особливо поширення і розквіту міняльні операції набули в період Візантії та Київської Русі.

3. В період перебування України у складі Радянського Союзу банківська справа була підпорядкована державному контролю, а кредитування взагалі, як такого не існувало. Тільки із здобуттям незалежності Україна розпочала оновлення всього законодавства в тому числі і банківського.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

2.1 Характеристика кредитного законодавства та його недоліки

Сьогодні не можна не бачити наявних проблем кредитування в умовах стагнації інших сфер економіки. А робота українських банків протягом останніх років здійснювалася за таких несприятливих умов, як незадовільний стан економіки в цілому, занепад промислового виробництва, неплатоспроможність більшості суб'єктів господарювання – позичальників, реальні втрати статутних фондів банків від знецінення національної валюти, розвинуті інфляційні процеси, непомірні податки тощо [23, с. 45].

Головною сьогоденною стратегією банків стала не стратегія зростання і розвитку, а стратегія виживання. Виникла ситуація, коли банки неспроможні виконувати належні їм функції фінансових посередників у зв'язку з неповерненням позичальниками отриманих у банках кредитів та несплатою відсотків за ними.

До причин виникнення проблем у розвитку сучасної банківської системи України також можна віднести такі: [22, с. 25]

1) недосконалість, а в окремих випадках відсутність законодавчої бази, що регулює банківську діяльність;

2) проведення банками занадто ризикової кредитної політики з метою отримання високих прибутків;

3) екстремальне збільшення розмірів пролонгованої та простроченої кредитної заборгованості;

4) незначний обсяг сформованих банками резервів для відшкодування можливих втрат за кредитами по відношенню до суми безнадійних до

повернення кредитів та по відношенню до обсягів загальних кредитних вкладень;

5) безпосередня залежність стану платоспроможності та ліквідності багатьох банків від здійснення операцій на міжбанківському кредитному ринку;

6) від фінансового стану інших банків, які виступають постачальниками кредитних ресурсів;

7) відсутність законодавчого врегулювання питання захисту вкладів фізичних осіб у банках тощо.

Крім того, необхідно відзначити, що на даний момент існують серйозні проблеми в діяльності комерційних банків на тлі значної криміналізації економіки України. Перш за все, це пов'язано з об'єктивними причинами фінансових негараздів у банківській системі, які витікають із загального стану економіки держави, відсутності належного досвіду і відповідно підготовлених кадрів для функціонування банків в умовах ринкових перетворень.

Особливою проблемою сучасного стану функціонування банківської системи є погіршення фінансового стану великих колишніх державних банків, активи яких складають 73 відсотки від активів всієї системи. Маються на увазі «Промінвестбанк», «Укрсоцбанк», «Укрексімбанк», «Ощадбанк», які у значній мірі обслуговують державний сектор економіки та виконують державні програми.

Широкомасштабне кредитування державних та нещодавно приватизованих підприємств у перші роки після здобуття незалежності несприятливо позначилося на банківській системі. Хоча таке кредитування не завжди відбувалося за бажанням окремих банків, воно призвело до дуже великої кількості прострочених та пролонгованих кредитів, які негативно впливають на фінансовий стан банків.

Поточний підвищений рівень відсоткової ставки може привести до виникнення проблем з кредитами, бо це послаблює фінансовий стан позичальників. Через слабкість ринку державних цінних паперів ліквідність банків опинилася під серйозною загрозою.

У той час, як багато банків і досі є прибутковими, є і такі банки, на які чекають скрутні часи.

Великі інвестиції у недоходні активи, неналежний рівень резервів для відшкодування можливих втрат за позиками, неналежна кредитна політика, велика кількість міжбанківських кредитів, прибутковість та капітал, що зменшуються – все це несе загрозу системного ризику для банківської системи, який може бути спричинений крахом одного великого банку. Таким чином, системний ризик ставить на порядок денний банківського нагляду Національного банку України питання про стабілізацію та підвищення надійності банківської системи [16, с. 108].

Нестабільність банківської системи в розвинутій державі чи у тій, що розвивається, може загрожувати як її внутрішній фінансовій стабільності, так і міжнародній. Тому необхідність посилення фінансової стабільності держав стає питанням все більшого значення у міжнародному аспекті. Ці заходи свідчать про намір Національного банку України забезпечити інтегрований характер банківського нагляду через використання результатів роботи департаментів банківського нагляду для досягнення рішень та контролю за підсумками діяльності окремих комерційних банків [24, с. 22-24].

У вересні 1997 р. Національним банком України був розроблений План стратегічного розвитку банківського нагляду, що наголошує на подальшому розвитку інфраструктури банківського нагляду і розробці його основних положень. Багато з тих заходів, що передбачалися цим планом, були виконані повністю або частково, в тому числі:

– запроваджена система рейтингу банків із врахуванням чинників САМЕL (капіталу, якості активів, менеджменту, доходів, ліквідності). Рейтинг банків проводиться як внутрішній інструмент для потреб банківського нагляду;

– з метою проведення скоординованої та ефективної роботи банківського нагляду в обласних управліннях та центральному апараті Національного банку України щодо визначення пріоритетних завдань та розуміння