Короткотермінові позики використовуються для утворення запасів обладнання у будівництві. Практика розвитку кредитних відносин породила такий специфічний інститут, як інноваційні фонди, що використовуються на підтримку, на швидке й широке втілення нової перспективної техніки, й технології, науково - технічних новинок, а це відповідно веде до переходу нового покоління машин та обладнання і становлення нового технологічного способу виробництва.

Кредит – універсальний інструмент розподілу і перерозподілу національного доходу, фінансових ресурсів, а відповідно матеріальних і трудових ресурсів, вирівнювання рівнів рентабельності підприємств на основі підприємств на основі переливу капіталу, що сприяє прогресивним структурним зрушенням у народному господарстві.

Кредит сприяє безперервності виробництва, забезпечує прискорення обороту капіталу, збільшення прибутку. Це пов'язано з тим , що він дає змогу своєчасно й повно задовольнити потреби у коштах на закупівлю сировини, матеріалів, палива тощо, на забезпечення безперервності процесу виробництва.

Кредит дає змогу скорочувати необхідну для даного обсягу виробництва та обсягу товарів суму коштів і тим самим використовувати грошові ресурси у народному господарстві. За допомогою кредиту прискорюється процес перетворення виробничої і товарної форм у грошову, скорочується час виробництва та обігу , прискорюється оборотність обігових засобів.

Реалізація можливостей, які закладені в кредиті, залежить від економічної системи. В умовах адміністративно – командної системи, коли всі підприємства і банки були державною власністю, і держава виступала єдиним господарюючим суб'єктом, тому кредит із стимулюючого засобу перетворився у додаткове джерело фінансування , виконання завдані народногосподарського плану. Його дієві принципи не реалізувалися, бо протистояли природі відносин держави і державних підприємств.

Багатоукладна ринкова економіка, конкуренція, створюють умови для повної реалізації творчих можливостей, закладених у кредиті. Безліч самостійних господарюючих суб'єктів, намагання отримати найбільший прибуток шляхом зниження витрат виробництва, підвищення конкурентоспроможності своєї продукції, негайно потребує необхідності раціонального й ефективного використання усіх ресурсів і насамперед кредиту для досягнення найвищих результатів.

Отже, кредит містка за своїм змістом категорія, є необхідною умовою функціонування суспільного виробництва, яка істотно впливає на всі сфери суспільного відтворення. Вона дедалі глибше втілюється у життя й діяльність кожної людини, що знаходить особливо яскравий вираз у широкому розповсюдженні кредитних карток, продажу товарів і послуг у кредит. Розуміння широти охоплення кредитними відносинами виробництва й суспільства в цілому становить важливу умову для всебічного й ефективного його використання.

Таким чином можна зробити наступні висновки:

1. Існує ряд проблем у правовому регулюванні кредитних операцій банків, які потребують вирішення. Однією з найгостріших проблем являється відсутність єдиного кодифікованого закону, який чітко регулював всі відносини, що виникають у процесі кредитування. Відсутність Банківського кодексу найчастіше відчутна при виникненні спорів, та при судовому позові, коли іде мова про захист інтересів сторін.

2. Проблема полягає у тому, що затяжна процедура оформлення кредиту створює проблеми для швидкого реагування та відновлення платоспроможності підприємства при необхідності такого.

3. Оскільки для України законодавство про кредитування є доволі новим явищем, тому відповідно потребує нагляду та контролю з боку держави, адже на даний момент існує системне порушення законодавства, та існує кримінальна ситуація у банківському кредитуванні.

РОЗДІЛ 3. КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ В ІНШИХ КРАЇНАХ СВІТУ

Слід зазначили, що розвиток європейського співробітництва в банківській сфері не був обумовлений кризовим розвитком системи; що мав об'єктивний характер і виявився у зруйнуванні багатьох міжнародно-орієнтованих світових банків. Європейське співробітництво запроваджувалося політикою, що свідомо проводилася в рамках Європейського Співтовариства і була спрямована в першу чергу на гармонізацію європейського права. У зв'язку з цим у літературі було висловлено думку, про те, що зусилля Європейського Союзу по гармонізації банківського права і практики держав-членів є складовою частиною дій, спрямованих на досягнення більш широких цілей Союзу:

1)свободи заснування підприємств, надання послуг і руху капіталу всередині Союзу;

2) формування спільного внутрішнього ринку.

Таким чином, європейське співробітництво в сфері правового регулювання банківської діяльності мало за основу Римський договір 1957 р. про створення Європейського Економічного Співтовариства та Єдиний Європейський Акт 1986р., оскільки формування спільного внутрішнього ринку в банківському секторі економіки було тісно пов'язане із необхідністю завершення створення такого ринку в рамках Європейського Союзу в цілому.

Формування Європейського співробітництва в області банківського регулювання відбувалося також через інституційний механізм міждержавного характеру на підставі Римського договору, в той час, як міжнародне співробітництво здійснювалося в рамках Бразильського комітету, що був створений на основі прес-комюніке керівників центральних банків десяти держав, тобто не мав міждержавного характеру.

Загалом європейське співробітництво в області банківського регулювання, на відміну від міжнародного, розвивається шляхом прийняття нормативних актів, які мають юридичну силу, тобто обов'язковий характер.

Європейське співробітництво виразилося у банківських директивах, які, на підставі Римського договору, були юридично обов'язковими ст. 100 передбачає наближення законодавства та адміністративних дій держав-членів, що прямо стосуються створення та функціонування спільного ринку.

Правовим інструментом, що найбільш вдало був підібраний для досягнення мети наближення національних законів та практики, є директива. Хоча цей норматив не має прямої дії на території держав-членів ЄС, вона поєднує юридичні обов'язки держав-членів для досягнення ними певного результату, та свободу у виборі засобів і методів.

Таким чином, директива створює загальноєвропейські стандарти, дозволяючи одночасно державам-членам ЄС мати своє власне національне законодавство.

Прийняття Директиви ЄС 12 грудня 1977 р. «Про координацію законів, правил і адміністративних положень, що регулюють організацію і ведення бізнесу кредитних організацій», [12] тобто Першої банківської директиви, заклало основи європейського банківського права через такі ключові положення:

– щодо свободи заснування банків та інших кредитних