Банки, які створені по типу акціонерних товариств і мають на меті виключно отримання прибутку, протистоять у Франції кооперативним банкам та сектору взаємного кредитування, для яких прибуток не є вирішальним.

Статус центрального банку країни визначається Законом «Про Банк Франції» від 4 серпня та 31 грудня 1993 р., [14] яким було проведено реформу державного банківського регулювання. Відповідно до цих нормативів, так званий «розсудливий контроль» стосується фінансового положення підприємства (кредитоспроможності, ліквідності) і забезпечується адміністративними закладами [19, с. 8].

Грошово-кредитна політика і відносини пов'язані з її впливом на діяльність банків повністю відносяться до компетенції Банку Франції, який повинен виконувати свої функції в руслі загальної політики уряду, але його рішення є незалежними. Держава не обмежується контролем і активно втручається у банківський сектор, стаючи кредитором, і це виявляється у різних формах, наприклад, держава надає позики підприємствам і створює державні і змішані банки (Французький банк зовнішньої торгівлі).

Після націоналізації в 1945 та 1982 рр. значної частини банківського сектору, державна влада прагнула забезпечити собі право розпорядження вирішальними економічними важелями, діяти у напрямку раціоналізації фінансової економіки та підвищення динамізму системи розподілу кредитів.

Сьогодні така політика одержавлення, яка суперечила світовим тенденціям розвитку, змінена. Відповідно до законів від 2 липня та 6 серпня 1986 р., а також 19 липня 1993 р. деякі великі банки були повернені приватному сектору.

Зменшення ролі держави виявилося і в деяких інших аспектах банківської сфери, однак держава не відмовилася повністю від участі у фінансово-кредитних відносинах. Так, наприклад, деякі кредити, зважаючи на їх економічну та соціальну значимість (житлове будівництво, експортне та сільськогосподарське кредитування тощо) надаються при допомозі держави під відсотки, нижчі від ринкових.

Якщо приймання внесків та розподіл кредитів залишилися основою банківської діяльності, то крім цього вона почала розширюватися за рахунок багатоманітності банківських послуг, а винагорода за їх надання становить все більшу частину прибутку банків.

Деякі з таких нових банківських послуг лише розвивають традиційні напрямки банківської діяльності. Так, для впорядкування безготівкових розрахунків банки пропонують своїм клієнтам нові фінансові інструменти, що стали доступними завдяки інформаційним технологіям: платіжні і кредитні картки, електронні платежі тощо.

Інші послуги – поради при управлінні цінними паперами, при інвестуванні, управлінні майном, управлінні грошовими ресурсами підприємства, допомога експортерам це послуги з використанням - це послуги з використанням людського і технічного потенціалу банків-нове явище у сфері банківських послуг.

Французькі підприємства прийняли досить активну участь у сучасному розвитку міжнародної торгівлі банки паралельно розширили свою діяльність у цій «сфері у формі спеціалізованих кредитів.

Держава зробила свій внесок у ці операції через Французький банк для зовнішньої торгівлі, Французьку страхову компанію для зовнішньої торгівлі та Банк Франції. Крім цього французькі банки займають важливе місце на міжнародному ринку капіталу. Вони діють за рахунок підприємств, державних або приватних організацій як позичальники чи приймаючи участь у позичанні. Після ліквідації контролю за валютними курсами 1 січня 1990 р. ці операції значно полегшилися.

Структурна інтернаціоналізація банківської системи Франції має двосторонній характер. Починаючи з XIX ст. великі французькі банки утворили мережу структурних підрозділів та філій і їх присутність за кордоном продовжується.

Наявність іноземних банків у Франції не менш значна. Воно відбувається у формі відкриття нових відділень чи взяття під контроль існуючих французьких банківських установ.

Значне відновлення приватного банківського сектора не стало перешкодою у цьому. Кількість банківських відділень підпорядкованих іноземному контролю зростає. Існують об'єднані французькі та іноземні банки.

Інтернаціоналізація банківських структур отримала значний імпульс після визнання свободи заснування підприємств і свободи надання послуг відповідно до Другої банківської директиви ЄС від 15 грудня 1989 р. Завдяки цьому почала розвиватися європейська міжбанківська конкуренція.

Основним законодавчим джерелом банківського права Франції є Закон від 24 січня 1984 р. Закон містить лише декілька положень, що стосуються банкірських операцій. Статус банку і функціонування кредитної установи в даний час піддається значному впливу приписам Ради Європи.

Законом про банки від 1984 р. створено Комітет з банківської регламентації (СВК), що повинен визнавати на базі закону та декретів про його застосування умови здійснення банківської діяльності.

Закон про банки від 12 червня 1941 р. давав визначення банківської діяльності як прийняття внесків від населення використання отриманих сум від кредитування та фінансової діяльності. Така компетенція банків була обмеженою і погано пристосованою до розвитку банківської діяльності, роль послуг в якій постійно зростала.

Закон про банки 1984 р. містить не визначення, а перелік банківських операцій: «банківські операції включають отримання коштів від фізичних і юридичних осіб, кредитування операцій, а також надання клієнтам і державі платіжних засобів».

Якщо ці операції характеризують банківську діяльність, то кредитним установам не заборонено виконувати як додаткові інші дії, що природно супроводжують їх спеціальну активність. Цим же законом від 1984 р. усім підприємствам, що займаються банківською діяльністю надано унікального статусу. Для цього використано родове поняття кредитної установи. Цією ознакою наділені «юридичні особи, що професійно і постійно здійснюють банківські операції». Кредитування установ розрізняють не лише за розмірами, операціями, клієнтами, відділеннями, але закон розподіляє банки в залежності від умов їх утворення і функціонування.

Поняття кредитної установи походить від правових норм вироблених Європейським Співтовариством – Першої банківської директиви. Однак європейська і французька концепції банківської установи не співпадають.

Відповідно до директиви Європейського Союзу банківська установа – це підприємство, що приймає кошти від юридичних і фізичних осіб і