Закон надає перевагу створенню універсальних банків, хоча кредитні установи зберігають свободу спеціалізації на певних операціях.

Фінансові компанії не мають права приймати від населення кошти до вимоги чи на строк від двох років, інакше як додаткові операції на умовах, що визначені Комітетом з банківської регламентації. Фінансування їх діяльності забезпечується лише власним капіталом і позичками від інших кредитних установ. Більшість таких компаній є філіями банківських груп. Фінансові компанії можуть виконувати всі банківські операції, що вказані у наданому їм дозволі Банк Франції займає особливо місце у французькій банківській системі – він наділений функцією емісії банкнот, визначає грошову політику і приводить у дію різні її процеси (відповідно до Закону від 4 серпня 1993 р.).

Банк має функцію емісії банкнот, управління в Банку Франції довірено спеціальному адміністративному органу – Банківській комісії.

На сьогодні, після створення Європейського Центрального банку, частина компетенції Банку Франції передається до нього.

Банк Франції має відділення у великих містах, однак число їх зменшується. Капітал Банку повністю належить державі. Статус і організація Банку Франції суттєве змінилися після підписання договорів Європейського Співтовариства, аби забезпечити незалежність, якої потребує Банк Франції для входження в європейську систему центральних банків.

Така незалежність закріплена в Законі про Банк Франції: «при виконанні своїх функцій (відносно грошової політики) Банк Франції, в особі Голови, його заступників чи будь-якого члена Ради з грошової політики не має права ні домагатися вказівок урядовця чи іншої особи, ні виконувати такі вказівки».

Керівництво Банку здійснюється Головою за допомогою двох заступників, які призначаються декретом на 6 років з можливістю продовження діяльності ще на один термін.

Виконуючи свої грошові функції Банк Франції виконує певну купівлю-продаж обов'язків, надає і отримує позики і позички, заліковує, приймає і надає під заставу цінні папери і обов'язки, надає кредити шляхом перерахування застави векселів. Банк має право встановлювати базу і ставки обов'язкових резервів. Стаття 3 закону 1993 р. про Банк Франції забороняє надавати кредити Казначейству чи будь-якому іншому державному органу чи підприємству.

Законом дозволено регулювати курс франка по відношенню до іноземної валюти на користь держави, управляти валютними ризиками. Банк зобов'язаний забезпечувати правильне функціонування і безпеку систем платежу.

У Банку Франції рахунки відкривають лише кредитні установи, Казначейство, брокерські фірми, деякі іноземні і міжнародні організації, а також особи чи організації, які спеціально затверджені Генеральною радою.

Державний контроль над банківською діяльністю здійснюється з метою збереження панування, над випуском і спостереженням за обігом валюти, а також із метою забезпечення безпеки вкладників та інших кредиторів банків та репутації кредитної установи.

За останній час змінилися методи контролю: адміністративні засоби перестають застосовуватися, а наголос робиться на ринкових інструментах. Роль банківського контролю у сфері валютного обігу посилюється. Інша нова тенденція пов'язана з інтернаціоналізацією банківської діяльності - розробка європейських і міжнародних норм банківського управління.

Нагляд за діяльністю банків у Великобританії входить у компетенцію Банку Англії, який створений відповідно до акту Парламенту. Банк Англії належить державі і його єдиним акціонером виступає казначейство.

На відміну від більшості західних країн до 1979 р. регулювання банківської діяльності у Великобританії не базувалося на якихось нормативних актах, а здійснювалося у формі направлення Банком Англії листів піднаглядному банку. Оскільки у Великобританії відсутній закон, який давав би визначення банківській діяльності та перелік банківських операцій, які дозволені банкам чи заборонені, то Банк Англії, при здійсненні нагляду, керується своїми власними критеріями правильності роботи банку.

Коли Банк Англії виявляв, що якийсь банк відхилився від норм банківської практики, він направляв такому банку лист з рекомендацією щодо усунення недоліку в його діяльності. Якщо Банк Англії вводив правило для всіх банків, листи з роз'ясненнями правила і вимог щодо його дотримання направлялись усім банкам. Такі листи не мали ніякої юридичної сили, отож виконання цих рекомендацій і приписів забезпечував лише авторитет Банку Англії.

На англійські банки не поширювалися ті обмеження і заборони, які значно вплинули на формування банківської системи інших держав. Зокрема Великобританія довгий час не вводила обмеження на здійснення банківських операцій з цінними паперами.

Ще однією відмінною рисою банківської системи Великобританії довгий час була відсутність вимоги отримувати спеціальний дозвіл на залучення депозитних внесків.

У кінці 70-х років така ситуація була визнана незадовільною. З'ясувалося, що більшість фінансових закладів займалися залученням депозитів поза сферою нагляду Банку Англії.

Не маючи власного банківського законодавства Великобританія не могла імплементувати директиви ЄС, що стосувалися кредитних установ. Актом

парламенту про банківську діяльність від 1979 р. було встановлено, що для здійснення діяльності по залученню депозитів необхідно отримати ліцензію.

Другим законом у напрямку посилення регулювання став Акт про банківську діяльність від 1989 р. Він містить визначення кредитної установи як організації, яка залучає депозити та інші зворотні внески населення і надає від свого імені кредити. Акт встановив по відношенню до кредитних організацій ряд вимог: наявність власного капіталу не нижче встановленого мінімуму, придатність директорів, ревізорів та менеджерів до виконання своїх функцій, ефективного здійснення своєї діяльності, підтримки власних активів та інших фінансових ресурсів на рівні, який відповідає характеру і об'єму операцій, що здійснюються, та їх меті, забезпечення інтересів вкладників, належна ліквідність, належне проведення бухгалтерського