Реферат

на тему:

»Шляхи вдосконалення законодавства про судовий збір»

План

Вступ

1.Поняття судового збору і порядок його стягнення

2.Шляхи вдосконалення законодавства про судовий збір

Висновки

Використана література

Вступ

Провадження по справі передбачає певні грошові витрати, що виникають у зв’язку з проведенням огляду на місці, експертизи, притягненням свідків, експертів, спеціалістів, розшуку відповідача та інші.

Метою встановлення судових витрат є застереження сторони (позивача) від подання явно необґрунтованого позову, покладення витрат на сторони для добровільного виконання своїх обов’язків, самостійного врегулювання правових спорів. Оплата одночасно і є частковим відшкодуванням витрат держави на вчинення правосуддя.

Відповідно до ст. 79 ЦПК до судових витрат відносяться:

· судовий збір;

· витрати, пов’язані з розглядом справи[1].

Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом (п. 2 ст. 79 ЦПК). Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита. Державне мито справляється державними органами у вигляді грошового збору з фізичних та юридичних осіб, за вчинення окремих дій та видачу документів, що мають юридичне значення. Розмір державного мита залежить від ціни позову та від виду дій, що ним обкладаються[1].

До витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать:

1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи;

2) витрати на правову допомогу;

3) витрати сторін та їх представників, що пов’язані з явкою до суду;

4) витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

5) витрати, пов’язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи[2].

Розмір витрат, пов`язаних з розглядом судової справи (за винятком витрат на інформаційно-технічне забезпечення), на відміну від державного мита, залежить від фактичних затрат, пов`язаних з участю у справі свідків, експертів, перекладачів і з виконанням ними своїх функцій.

Правовий режим судових витрат врегульований ст.ст. 79-89 ЦПК та іншими законодавчими та підзаконними актами[8;с.152].

1.Поняття судового збору і порядок його стягнення

Судовий збір – це загальнодержавний збір, який справляється за подання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, скарг у зв’язку з винятковими обставинами та заяв про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами до судів загальної юрисдикції і включається до складу судових витрат”[2].

Особа, яка звертається до суду із позовною заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, скаргою за винятковими обставинами, заявою про перегляд справи за нововиявленими обставинами, повинна сплатити судовий збір.

Розмір судового збору залежить від категорії справи, яка буде розглядатись судом і згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 становить:

із позовних заяв – 1% ціни позову, але не менше 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (на даний момент розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян становить 17 грн.)

із скарг за неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян - 0, 2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян

із позовних заяв про розгляд питань захисту честі та гідності:

із позовних заяв немайнового характеру - 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

із позовних заяв про відшкодування моральної шкоди з ціною позову до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян – 1 % ціни позову, але не менше 1 неоподаткованого мінімуму доходів громадян;

із позовних заяв про відшкодування моральної шкоди з ціною позову від 100 до 10000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян – 5 % ціни позову;

із позовних заяв про відшкодування моральної шкоди з ціною позову понад 10000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян – 10 % ціни позову;

із апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили – 50 % ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви й скарги, а з майнових спорів – ставки, обчисленої виходячи із оспорюваної суми.[2]

Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках:

внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством;

повернення заяви (скарги) або відмови в її прийнятті, а також відмови державних нотаріальних контор або виконавчих комітетів міських, селищних і сільських Рад народних депутатів у вчиненні нотаріальних дій

припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розглядові в суді чи в господарському суді, а також коли позов подано недієздатною особою

скасування в установленому порядку рішення суду

неприйняття Кабінетом Міністрів України у встановлені строки рішення про створення (реєстрацію) промислово-фінансової групи або зняття проекту створення промислово-фінансової групи з розгляду уповноваженою особою ініціаторів створення цієї промислово-фінансової групи

в інших випадках, передбачених законодавством України.

Повернення державного мита провадиться за умови, якщо заяву подано до відповідної установи, що справляє мито, протягом року з дня зарахування його до бюджету.

Від сплати державного мита звільняються:

громадяни, віднесені до категорій 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи

громадяни, віднесені до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, — які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюють на території зон відчуження, безумовного (обов’язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення — не менше трьох років

громадяни, віднесені до категорії 4 потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно працюють і проживають або постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за