Джерела фінансування видатків на здійснення правосуддя мають бути закріплені законодавчо. Поліпшенню фінансування судів сприятиме заміна державного мита за звернення до суду на судовий збір, надходження від якого спрямовуватимуться на забезпечення потреб судової влади. Розмір судового збору має бути зумовлений видом і складністю судової справи; в адміністративному судочинстві він повинен бути меншим, ніж у цивільному. Запровадження судового збору дасть змогу відмовитися від оплати сторонами витрат на інформаційно-технічне обслуговування судового процесу.[7;с.178]

На стадії прийняття заяв про видачу судового наказу суди перевіряють дотримання заявниками вимог ст. 99 ЦПК щодо сплати судового збору за подання заяви у розмірі 50 % ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення до суду з позовом у порядку позовного провадження.

На практиці виникає питання: чи стягуються за подання заяви про видачу судового наказу витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема, на інформаційно-технічне забезпечення, адже у статті зазначений лише «судовий збір»?

При цьому відзначимо, що регулювання судових витрат належить до розд. І «Загальні положення» ЦПК, а тому поширюється на всі категорії цивільних справ, у тому числі на наказне провадження. Згідно з ч. 1 ст. 79 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Згідно з ч. 3 цієї ж статті втирати на інформаційно-технічне забезпечення належать до витрат, пов’язаних з розглядом справи, а отже, до судового збору не належать. Водночас ст. 81 ЦПК містить визначення витрат на інформаційно-технічне забезпечення і, зокрема, перелік випадків, у яких витрати на інформаційно-технічне забезпечення не сплачуються. У цьому переліку справи наказного провадження відсутні. У той же час у Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258) передбачено розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення для наказного провадження — 15 грн. Таким чином, вбачається, що у зазначеному випадку законодавство необхідно тлумачити системно, а отже, вважати, що при поданні заяви про видачу судового наказу витрати на інформаційно-технічне забезпечення підлягають сплаті. [1]

Іноді заяви стягувачів разом із вимогами про стягнення боргу включають вимоги про стягнення з боржників витрат, що пов’язані з наданням стягувачу юридичної допомоги. Витрати на правову допомогу згідно з ч. 3 ст. 79 належать до витрат, пов’язаних з розглядом справи. Виходячи з цього вважаємо, що витрати на правову допомогу при видачі судового наказу за умови достатньої обґрунтованості їх розміру, повинні стягуватися з боржника згідно зі ст. 84 та ч. 1 ст. 88 ЦПК. [1]

Пунктом 5 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положенння» ЦПК встановлено, що до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита. Таким чином, судам необхідно враховувати положення Декрету Кабінету України Міністрів від 21 січня[4].

Слід також зазначити, що поняття витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у цивільному процесуальному законі з'явилося вперше в новому ЦПК України 2004 року. Впровадження таких правових положень було зумовлено недостатнім бюджетним фінансуванням судів. Водночас громадяни при зверненні до суду стикаються із низкою ускладнень, викликаних сплатою зазначених платежів (пошук розрахункових рахунків тощо) та несуть додаткові фінансові витрати, що в окремих випадках позбавляє їх конституційного права на судовий захист. Тому, було б доцільно переглянути існуючий механізм сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Наприклад, є сенс запровадити оплату відповідних витрат лише на вимогу сторони, яка бажає отримати копії технічного фіксування судового процесу чи повторно отримати копії судових рішень. Беручи до уваги, що діяльність суду щодо інформування учасників процесу про хід і результати розгляду справи є невід'ємним елементом судового процесу, вважаємо, що відповідні витрати, а саме ті, що пов’язані із розсилкою судових повісток, видачею копій судових рішень вперше, – мають стати складовою сплаченого судового збору. Як альтернативний варіант пропонуємо об’єднати витрати на інформаційно-технічне забезпечення (в розумінні витрат, передбачених статтею 81 ЦПК України) з витратами, пов’язаними із сплатою судового збору в один платіж для полегшення його сплати сторонами[8;с.135].

Між іншим, положення Кодексу адміністративного судочинства України витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи не передбачають.

Висновки

1.Судова діяльність по розгляду і вирішенню цивільних справ, процесуальні дії інших учасників пов'язані з певними витратами, які прийнято іменувати судовими витратами. Коментована стаття цього Кодексу встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. Таким чином, закон вводить нове поняття - «судовий збір» - замість існуючого поняття «державне мито». Але п. 6 Прикінцевих та перехідних положень (розділ XI цього Кодексу) введено правило, що до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита.[7;с.132]

2.Судовий збір у цивільному процесі - це грошовий збір, що стягується при подачі заяв і скарг, а також за видачу судами копій документів. У випадках,