цьому слід зазначити, що фермерські господарства як самостійні юридичні особи - аграрні товаровиробники зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за строго цільовим призначенням (ст. 90 ЗК). Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є однією із самостійних підстав для примусового припинення прав на земельну ділянку (ст. 143 ЗК), а також настання юридичної відповідальності (ст. 211 ЗК). Виходячи з економічної доцільності фермерське господарство визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, самостійно організовує виробництво продукції, її переробку та реалізацію, за власним розсудом підбирає партнерів по економічних зв'язках з метою забезпечення своєї господарської та іншої діяльності має право вступати у договірні відносини з будь-якими підприємствами, установами, організаціями та окремім громадянами. Фермерське господарство має право самостійно розпоряджатися виробничою продукцією, на добровільних засадах укладати із споживачами: підприємствами, установами і організаціями, які здійснюють переробку сільгосппродукції, договори на реалізацію своєї про-дукції, а також реалізовувати її за власним розсудом будь-якому споживачу.
Фермерське господарство, здійснюючи свою виробничо-господарську діяльність, відповідно до вимог чинного законодавства зобов'язано постійно піклуватися про додержанні нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог, передбачених. зокрема, законами України: "Про стандартизацію" [28] "Про безпечність та якість харчових продуктів" [22] "Про захист прав споживачів" [36] тощо. Цими та іншими нормативними актами встановлені правові підстави забезпечення якості безпечності вироблюваної сільгоспвиробниками, в тому числі і фермерськими господарствами, сільськогосподарської продукції та сировини, а також регулюються відносини між органами виконавчої влади та фермерським господарством, між останнім і споживачами у процесі виробництва продукції, її зберігання, транспортування тощо.
Фермерське господарство діє на умовах самоокуповування, тобто всі витрати відшкодовує (покриває) за рахунок власних доходів, які формуються з виручки від реалізації продукції, виконаних робіт і використовуються членами господарства за власним розсудом. Закон України "Про фермерське господарство" (ст. 3) визначає коло фізичних осіб, які можуть бути членами фермерського господарства. Це — члени сім'ї, дружина, чоловік, бать-ки, діти, які на момент оформлення членських відносин у фермерському господарстві досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї. Члени фермерського господарства реалізують свою тру-дову функцію в його діяльності на підставі членських відносин. У фермерському господарстві можуть працювати й особи, які не є його членами, за трудо-вим договором (контрактом) (ст. 21 КЗпП) [3,с.58]. Особи, які працюють за трудовим договором (контрактом), не мають права вимагати частини майна фермерського господарства у разі розподілу або при припиненні його діяльності. Вони також не мають права на частку в розподілі прибутків і доходів фермерського господарства. Особи, які працюють за трудовим договором( контрактом0, отримують заробітну плату, обумовлену в ньому.
Підприємства колективної власності
Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).
Підприємство колективної власності є однією з організаційно-правових форм підприємства, кваліфікуючою ознакою якої є визначена форма власності, на якій засноване і діє таке підприємство.
Підприємство колективної власності має всі конститутивні ознаки підприємства, передбачені у статті 62 ГК. Особливості правового статусу таких підприємств обумовлені притаманною їм сукупністю майнових та організаційних ознак: порядком формування майнової бази їх господарювання, порядком володіння, користування та розпорядження належним їм майном, порядком розподілу результатів від його використання, його структурою, порядком звернення стягнення на зазначене майно; порядком створення такого підприємства, структурою та компетенцією його органів управління, взаємодією засновників (членів) та інших осіб, відповідальністю засновників (членів). Виникнення підприємств колективної власності пов'язано з добровільним об'єднанням майна їх засновниками для досягнення тих чи інших соціально-господарських цілей. Підприємства колективної власності виступають суб'єктами права колективної власності на об'єднане майно.
Організаційні відмінності підприємств колективної власності від інших підприємств дістають вияв у внутрішній конструкції управління їх справами.
Вступ у господарський оборот підприємства колективної власності відбувається за волею всіх його членів, яка виражається через відповідні органи, що формуються у процесі створення такого підприємства згідно з його статутом. У підприємстві колективної власності його члени взаємодіють як учасники колективу, зберігаючи право вільного виходу з такого підприємства із заздалегідь визначеною часткою майна. А якщо таке підприємство створено на базі колективної власності, обсяг повноважень його визначає власник майна.
Підприємство колективної власності відрізняється від інших підприємств за конструкцією його відповідальності перед третіми особами, а також відповідальності засновників (членів) і створеного ними підприємства.
До числа корпоративних належить підприємство колективної власності, утворене двома або більше засновниками за їх спільним рішенням, яке діє на основі об'єднання майна і трудової діяльності засновників (учасників) та їх спільного управління справами на підставі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, за умови участі за-сновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків (ч. 5 ст. 63 ГК).
Підприємство колективної власності, створене одним засновником, який виділяє необхід-не для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства, відноситься до унітарних підприємств (ч. 4 ст. 63 ГК).
Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом. Кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішенні ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різни галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).
"Кооператив" — це родове поняття, що містить ознаки, притаманні всім передбаченним законодавством України видам і типам кооперативів. Загальними ознаками, що