Свобода підприємницької діяльності оз-начає право підприємця починати і вести справу в будь-якій формі господарської ді-яльності. Ця свобода не безмежна, вона може бути обмежена законодавством в інтересах суспільства. Подібні обмеження передбачені, наприклад, у законодавстві, що визначає ви-ди господарської діяльності, які можуть здійснюватися тільки державними підпри-ємствами. Свобода підприємницької діяль-ності обмежена також широкою практикою ліцензування окремих видів господарської діяльності [67, с. 12-13].

Т. Кашаніна вважає, що в економіці абсо-лютної свободи виробників не існує. Підпри-ємець має повну самостійність у тому розумін-ні, що над ним немає інстанції, яка визначає що, як і скільки робити. Але він не вільний від ринку, від його твердих вимог. Тому може йтися лише про певні рамки самостійності [61, с. 8]. Але абсолютної свободи виробників не існує й у праві, оскільки ми говоримо про нор-мативне регулювання [62,с.287]. Як і будь-яке конституйоване повноваження, право на під-приємницьку діяльність первинно обмежене: як різновид прав на економічну свободу і за спеціальним, з урахуванням власного змісту, критерієм - текстом конституційних установ-лень.

Свобода підприємництва не безмежна. її межі задані законодавством (наприклад, пе-редбачаються заборони та обмеження (лі-цензування певних видів діяльності); визна-чається перелік видів продукції (робіт, по-слуг), вільна реалізація яких заборонена або обмежена (квотування і ліцензування); встановлюються заборони й обмеження недобро-совісної конкуренції та інші випадки, прямо передбачені законом). Можливо, багато з цих обмежень і заборон не виправдані, зу-мовлюються перехідним станом суспільства, але необхідність таких обов'язкових розпо-ряджень не викликає сумніву. Це відповідає інтересам як суспільства в цілому, так і підприємців, створюючи цивілізовані прави-ла гри на ринку. Шляхом взаємодії норм публічного і норм приватного права визна-чається баланс загальних і приватних інте-ресів.

Слід зазначити, що не тільки в Україні та інших країнах з перехідною економікою, а п у країнах з розвинутими ринковими відноси-нами свобода підприємницької діяльності не є безмежною. Так, у Японії свобода підприємницької діяльності має обмеження. Існує багато законів, що обмежують підприєм-ницьку діяльність. Деякі з них спрямовані на контроль за підприємницькою діяльністю в суспільних інтересах (заборона виробництва і продажу наркотиків, зброї, жорсткі вимоги щодо ліцензування певних видів підприєм-ницької діяльності). Інші обмеження пов'я-зані з реалізацією соціально-економічної політики (підтримка сільського господарства, малих підприємств, окремих галузей) [43, с.55].

У США підприємець пов'язаний багатьма обмеженнями свободи підприємницької ді-яльності. У науковій літературі відзначається важливість того, щоб підприємці знали й усвідомлювали ці обмеження, оскільки вони повинні діяти з урахуванням обмежень, пе-редбачених законодавством. Також важливо, щоб вони розуміли необхідність обмежень, яких вони повинні дотримуватись [43, с.56].

У Франції свобода підприємництва - це свобода займатися комерційною або вироб-ничою діяльністю за своїм вибором, передба-чена для будь-якої фізичної або юридичної особи, кваліфікується як “суспільна свобо-да" (ст. 34 Конституції Франції 1958 р.). Хо-ча одержати статус комерсанта досить просто. а створення підприємств заохочується державою, ця свобода має ряд обмежень. Є два види обмежень: обмеження за законом; обмеження за домовленістю.

Свобода діяльності полягає у тому, що будь-який комерсант має право вести свою справу або управляти своїм підприємством так, як він хоче. Він вільний приймати будь-яке рішення й укладати будь-які контракти. Однак існують деякі обмеження свободи одержання прибутку, що є серйозним втручанням уряду (у більшому або меншому сту-пені) в економічну діяльність підприємства. Наприклад, політика захисту прав спожи-вачів або введення нормативів на вироблену продукцію обмежують свободу діяльності підприємств. Свобода конкуренції - це вільна конкуренція між підприємцями, що діють на певному ринку, завдяки якій вони мають можливість пропонувати потенційним спо-живачам свої товари або послуги [57, с. 56].

Таким чином, свобода розсуду учасників підприємницьких правовідносин не безмеж-на та існує у певних юридичних рамках. У цьому полягає найбільш оптимальне поєд-нання приватного і публічного інтересу в суспільстві.

Насамперед, здійснення права на підпри-ємницьку діяльність не повинне порушува-ти прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Наявність подібної вимоги про-диктована тією очевидного обставиною, що права різних суб'єктів у суспільстві найтісні-шим чином взаємозалежні. Здійснюючи свої права, суб'єкт повинен враховувати те, що інші особи є володарями аналогічних або інших прав, що також визнаються н охороня-ються законом.

Крім того, суб'єкт підприємницьких пра-вовідносин повинен діяти розумію і добро-совісно. Зміст розглянутої вимоги полягає в тому, щоб орієнтувати суб'єктів, а також правозастосовчі органи на обов'язкове враху-вання у своїй діяльності правил загально-прийнятої моралі.

Право на підприємницьку діяльність має здійснюватися відповідно до його призна-чення. Під призначенням права слід розуміти ту мету, для досягнення якої це право надане суб'єкту. Призначення суб'єктивних прав або прямо визначається законодавством, або встановлюється самими учасниками правовідносин у їх договорі, або випливає із сут-ності цього права.

У Господарському кодексі України міс-тяться положення не тільки щодо свободи підприємницької діяльності, а й її обмежен-ня. Згідно із ст. 43 ГК України перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяль-ності, підприємництво в яких забороняється, встановлюється виключно законом. Здійс-нення підприємницької діяльності заборо-няється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб ор-ганів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у ви-падках, передбачених ст. 64 Конституції України [1].

При коментуванні цих положень, закріп-лених у ГК України, зазначається, що право підприємців самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не забо-ронено законом, є їх найважливішим правом і принципом підприємництва.