кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями. До четвертих (приватних) - індивідуальні підприємці, приватні підприємства. До п'ятих (змішаних) - орендні підприємства, спільні підприємства, а також промислово-фінансові групи, до складу яких можуть входити господарські організації різних форм власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України cуб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи гос-подарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'яз-ків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Стаття 56 Господарського кодексу України визначає загальні за-сади створення суб'єкта господарювання, в т. ч. правові підстави, форми створення, необхідність додержання вимог чинного законодавства.
Правовою підставою створення суб'єкта господарювання є рі-шення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також рішення інших органів, організацій і громадян. При цьому можуть застосовуватися різні форми - заснування нового чи реор-ганізації (злиття, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта (суб'єктів) господарювання. Суб'єкт господарювання може утворений шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України (частини 3-5 ст. 40 ГК; ст. 53 Закону України "Про захист економічної конкуренції" [27]).
Створення суб'єкта господарювання має здійснюватися з обов'язко-вим додержанням вимог господарського законодавства, включаючи антимонопольно-конкурентне (статті 25-41, 126, 251-257 ГК України, Закон "Про захист економічної конкуренції" та ін.), щодо запобігання економічній концентрації. Суб'єкт господарювання створюється і діє на підставі установчих документів (документа), які мають відповідати встановленим вимогам. Загальні вимоги до установчих документів визначаються 57 Господарського кодексу України, а спеціальні - в законах, визначають особливості правового статусу суб'єктів господарювання з виключними видами діяльності: "Про банки і банківську діяльність" (статті 17-18, 22)); "Про державне регулювання ринку цінних паперів в країні" (пункти 13—14 ч. 2 ст. 7); "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" (статті 9, 24), "Про страхування" [17] (статті 2, 30, 31) та ін. Загальні вимоги щодо установчих документів стосуються: видів установчих документів: рішення про утворення суб'єкта господарювання (приймається при створенні господарської організації унітарного типу), засновницький договір (укладається у разі заснування суб'єкта господарювання двома і більше особа). статут (приймається в передбачених законом випадках - при створенні підприємства; господарських товариств, що належать до об'єднань капіталів; виробничого кооперативу), положення (філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій зі статусом юридичної особи); змісту установчих документів (в них мають бути зазначені найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом); -- спеціальні вимоги до засновницького договору, статуту, по-ложення. У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого май-на, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також поря-док його реорганізації та ліквідації відповідно до закону; ста-тут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльнос-ті, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, поря-док розподілу прибутків і збитків, про органи управління і конт-ролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством); положенням визначається госпо-дарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування, відокремлених підрозділів господарської орга-нізації зі статусом юридичної особи.
Загальні засади державної реєстрації суб'єктів господарювання закріплюються в ст. 58 Господарського кодексу України. Положення про державну реєстрацію також містяться: в Цивільному кодексі - в ч. 2 ст. 50 (щодо фізичних осіб - підприємців), в ст. 89 (щодо юри-дичних осіб), в Законі України від 15.03.2003 р. "Про державну ре-єстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (набув чинності з 01.07.2004 р.). Зазначений Закон досить ґрунтовно в своїх 53 статтях регулює більшість питань, пов'язаних з державною ре-єстрацією вказаних осіб (місце проведення - у виконавчому комітеті міської ради міста, обласного значення або у районній, район-ній у містах Києві і Севастополі державній адміністрації за місце-знаходженням юридичної особи або за місцем проживання індивідуального підприємця - ст. 5; документи, які подаються для державної реєстрації - статті 8, 24, 42; відомості, що заносяться до Єдиного державного реєстру - ст. 17; порядок їх отримання та обов'яз-кова публікація - статті 20-22; строк державної реєстрації - не біль-ше трьох робочих днів з дати надходження необхідних документів для реєстрації юридичної особи - статті 25 і двох робочих днів - для реєстрації індивідуального підприємця - ст. 43; підстави відмови в державній реєстрації - статті 27, 30) і містить принципово нові по-ложення (щодо державного реєстратора як посадової особи, відповідальної за державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - статті 1, 5, 6; спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації - ст. 7 та ін.). Спеціальний порядок державної реєстрації може бути основним (Закон "Про банки і бан-ківську діяльність" (статті 17-18, 22) або додатковим (Закон "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" ( пункти 13-14 ч. 2 ст. 7); Закон "Про інститути спільного інвесту-вання (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" - щодо корпо-ративних інвестиційних