Такими розладами (ознаками) законодавство називає:

а) хронічне психічне захворювання;

б) тимчасовий розлад психічної діяльності;

в) недоумство;

г) інший хворобливий стан психіки.

Хронічним психічним захворюванням є довготривале захворювання психіки, що має тенденцію до наростання хворобливих явищ (наприклад, шизофренія, прогресивний параліч, епілепсія, маніакально-депресивний психоз).

У деяких випадках захворювання може протікати у формі окремих приступів, але при припиненні цих приступів стійкий психічний дефект зберігається.

До тимчасових розладів психічної діяльності психіатри відносять різноманітні форми порушення психічної діяльності, що можуть тривати певний час і закінчуються повним видужанням (наприклад, реактивні стани, патологічний афект, патологічне сп'яніння).

Недоумство - це уроджений (олігофренія) чи придбаний (деменції) хворобливий стан психіки, що характеризується неповноцінністю розумової діяльності. Виділяють три ступеня олігофренії: найбільш легкий - дебільність; середній — імбецильність; важкий -ідіотія.

При ідіотії та імбецильності людина завжди визнається неосудною. Практика показує, що дебільність у легкій формі в принципі не виключає стану осудності та обмеженої осудності. Іншим хворобливим станом можуть визнаватися розлади психічної діяльності, які не підпадають під ознаки перших трьох категорій психічних захворювань. Це, наприклад, маревні явища на ґрунті важкого інфекційного захворювання[16;18].

Для визнання особи неосудною необхідно, щоб був встановлений факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, наявність доказів скоєння його саме цією особою (юридичний критерій) та наявність хоча б однієї ознаки медичного критерію та однієї ознаки психологічного критерію.

Оскільки для визначення психічного стану конкретної особи (підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного) необхідні спеціальні знання, то у випадках наявності у судді, слідчого, адвоката обґрунтованих даних, що ставлять під сумнів осудність чи обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, у справі призначається судово-психіатрична чи комплексна психолого-психіатрична експертиза.

Відповідно особа, яка перебувала під час вчинення суспільно небезпечного діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності.

Разом з тим можлива ситуація, коли особа під час вчинення такого діяння була осудною, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

Розділ 2 . Критерії неосудності

Неосудність - це психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинення суспільно-небезпечного діяння не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Неосудність виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності, що прямо зазначено в законі: "не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру".

Наведену в законі сукупність ознак, що характеризують неосудність, називають формулою неосудності. Причому до цієї формули включені як медичні, так і юридичні ознаки. У науці кримінального права така формула дістала назву змішаної формули неосудності. Поєднавши в цій формулі медичні та юридичні ознаки, законодавець у такий спосіб увів поняття неосудності в чіткі, суворо окреслені законом рамки. Закріплені в законі ознаки є однаково обов'язковими як для експертів, так і для юристів при вирішенні питання про неосудність конкретної особи.

2.1 Медичний (біологічний) критерій неосудності

Медичний критерій неосудності характеризується наявністю в особи одного із чотирьох видів психічних захворювань.

Хронічне психічне захворювання - це розлад психічної діяльності, що має тривалий перебіг і тенденцію до наростання хворобливих явищ.

В окремих випадках спостерігаються періоди тимчасового покращення стану хворого, так звані ремісії, але це не означає видужання.

До цих захворювань належать: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч, тощо.

Тимчасовим розладом психічної діяльності визначається гостре, нетривале психічне захворювання, що відбувається у вигляді нападів.

Це захворювання раптово виникає, часто як наслідок тяжких душевних травм, і за сприятливих обставин раптово минає. До таких захворювань належать різного роду патологічні афекти, алкогольні психози, біла гарячка та інші.

Недоумство (олігофренія) — це стійкий і такий, що характеризується неповноцінністю розумової діяльності, хворобливий стан психіки. Розрізняють три ступені недоумства: легкий (дебілізм), середній (імбецильність) і глибокий, тяжкий ступінь розумової недорозвиненості (ідіотія).

Під іншим хворобливим станом психіки, що їх не охоплюють раніше названі три види психічних захворювань. До них належать важкі форми психостенії, явища абсистенції при наркоманії (наркотичне голодування) та інші. Це не психологічні захворювання в чистому вигляді, але за своїми психопатичними порушеннями вони можуть бути прирівнені до них.

Передбачені законом в альтернативі ознаки медичного критерію охоплюють всі можливі випадки хворобливого стану психічної діяльності людини. Для наявності медичного критерію неосудності досить встановити, що на час вчинення суспільно-небезпечного діяння особа страждала хоча б на одне із зазначених захворювань[11;429].

Медичний критерій виражено, таким чином, у діагнозі захворювання. Інші можливі психічні стани, які негативно впливають на поведінку особи, наприклад фізіологічний афект, не виключають осудності. У певних випадках вони можуть розглядатися лише як обставини, що пом'якшують відповідальність (наприклад, стан сильного душевного хвилювання при умисному вбивстві ).

Встановлення медичного критерію ще не дає підстав для висновку про неосудність особи на час вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом.

Наявність цього критерію є лише підставою для встановлення критерію юридичного, який остаточно визначає стан неосудності.

2.2 Юридичний (психологічний) критерій неосудності

Юридичний критерій неосудності виражається в здатності особи під час вчинення суспільно-небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або