При розслідуванні тяжких злочинів проти особи, у разі сумніву щодо психічного здоров'я обвинувачених слідчий або суд призначають психіатричну експертизу. Однією з підстав для сумніву щодо психічної повноцінності обвинуваченого найчастіше може бути відсутність зрозумілих приводів та мотивів злочину, а також особлива жорстокість його вчинення. Існує думка, що при скоєнні вбивства проведення психіатричної експертизи є обов'язковим з того міркування, що характер вбивства і пов'язані з його вчиненням дії злочинця часто виходять за межі звичайних уявлень про психічно нормальну людину[10;28] .

Найпоширеніший вид судово-психіатричної експертизи осіб, які знаходяться під слідством, — вирішення питань про осудність або неосудність особи. У відповідності з основними положеннями кримінального права України відповідальність за вчинення злочину несуть особи, які є осудними.

Осудність, таким чином, є передумовою вини. Хворобливі розлади вищої нервової діяльності, що полягають у конкретних клінічних ознаках — симптомах психічних захворювань, можуть призводити до порушень складних соціальних взаємовідносин хворого, патологічних порушень його поведінки, наслідком чого і є суспільне небезпечні діяння. У той же час ці хворобливі явища позбавляють людину можливості свідомо ставитись до своїх вчинків, регулювати їх і тому виключають її осудність. Таким чином, поняття «неосудність» як негативне щодо терміна «осудність» визначає сукупність умов, викликаних хворобою, які виключають кримінальну відповідальність особи внаслідок порушень її психічної діяльності.

Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин в стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню».

Вирішення слідством та судом питання про наявність у осіб стану фізіологічного афекту в момент вчинення злочину не можливе без застосування спеціальних знань у галузі психології. Діагностику цього стану здійснює експерт-психолог. Судово-психологічна експертиза фізіологічного афекту проводиться, як правило, після судово-психіатричної експертизи, тому що її об'єктом є «психологічна діяльність психічно здорових осіб, визнаних судово-психіатричною експертизою осудними»[7;36].

Найчастіше перед експертами-психологами органами попереднього слідства і суду порушується питання про встановлення фізіологічного афекту в момент вчинення інкримінованого діяння (за моїми даними, 2/3 від усіх призначених ХНДІСЕ судово-психологічних експертиз за 2007—2008 pp.). В більшості випадків експерти-психологи не дають висновків про стан названого афекту, але буває і навпаки. І тут виникає парадокс. Сенс його в наступному.

Як правило, висновок експерта-психіатра не викликає сумніву ні у слідчих, ні у суду Висновки ж експерта-психолога інколи заперечуються не тільки адвокатом потерпілого. Буває, навіть, що юристи- практики піддають сумніву сумлінність експерта-психолога. І, дійсно, важко уявити, що громадянин Н., який скоїв тяжкий злочин і знаходиться під слідством, з висновку експерта-психіатра «міг усвідомлювати свої дії і керувати ними» (тобто повністю осудний), з висновку ж експерта-психолога — «знаходився у стані афекту під час вчинення діяння, що йому інкримінується». Якщо суд бере до уваги висновок експерта-психолога, то обвинувачений заслуговує на пом'якшення покарання. Чи не перевищує експерт-психолог межі своєї компетенції? Ні. Парадокс, на наш погляд, тільки здається.

З одного боку, якщо уважно прочитати висновок експерта-психіатра, то виявляється, що дієслово «міг» свідчить про принципову можливість усвідомлювати свої дії і керувати ними Експерт-психіатр, таким чином, ніби-то прогнозує висновок експерта-психолога: якщо міг усвідомлювати..., то не виключена можливість сильного душевного хвилювання у здорового, осудного суб'єкта, тобто можливість фізіологічного афекту.

З іншого, юрист-практик інколи змішує «фізіологічний афект» з «патологічним», встановлення якого дійсно знаходиться в компетенції психіатричної експертизи, і є «гострим короткочасним психічним розладом, що виник раптово і характеризується глибоким запамороченням свідомості; бурхливим руховим збудженням з автоматичними діями; неповною або майже повною амнезією вчинених дій» . Людина, яка скоїла в такому стані суспільне небезпечне діяння, визнається психіатрами, як правило, неосудною[7;38].

Плутанину може викликати загальність термінології: «патологічний» і «фізіологічний» -обидва афекти; і той й інший -- основа для раптового виникнення сильного душевного хвилювання; обоє характеризуються руховими автоматизмами, які призводять до численних пошкоджень (поранень) і наступної амнезії, забуття деяких моментів того, що відбувалось із суб'єктом слідства. «Винний» і законодавець, який підкреслює раптовість виникнення сильного душевного хвилювання. Юрист-практик точно додержується формули «раптове сильне душевне хвилювання...» і схильний визнавати фізіологічний афект тільки в її рамках.

Часто в судово-слідчій практиці, а значить і в практиці судово-психологічної експертизи трапляються так звані «комулятивні афекти», що характеризуються поступовим накопиченням афектогенних переживань, які тільки збільшують тенденцію до розрядки (афективного вибуху). Наприклад, К. скоїла вбивство свого чоловіка, задушивши його поясом від одягу. Спільне життя, особливо в останні декілька років перед тим, що сталося, було для К. та її дочки від спільного шлюбу важким. Чоловік майже кожного дня був у стані сп'яніння, дорікав дружину тим, що вона не працює, бив її, але дочку не чіпав. К. з ним не розлучалась, тому що не хотіла, щоб дочку, як і її саму в дитинстві, називатимуть «безбатченкою». Вона доглядала п'яного чоловіка, а коли той бився, бігала до сусідів разом з дочкою.

В день, коли сталася трагедія, все повторилося, але на цей раз чоловік не тільки ображав та бив її, але підняв руку І на дочку. К. погано пам'ятає, як штовхнула п'яного чоловіка на ліжко (він впав обличчям вниз), як накинула йому на шию пояс і держала до того часу, поки той не затих.