Якщо особа щодо якої розглядається справа , викликана в судове засідання , суд вислуховує її пояснення , а потім висновок експерта . Після закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор , потім захисник .

У разі з незгодою з постановою слідчого (за наявності підстав для закриття справи або повернення її на додаткове розслідування) суддя вносить справу на розгляд розпорядчого засідання суду .

Розгляд справи по суті провадиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора та захисника .

Участь особи , щодо якої розглядається справа , не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі , якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання .

В судове засідання викликається законний представник неосудного . Суд зобов'язаний забезпечити йому можливість знайомитися з матеріалами справи , брати участь у дослідженні доказів , подавати докази , заявляти відводи і клопотання і вправі , при необхідності , допитати його як свідка .

У необхідних випадках , коли експертиза неповна чи недостатньо зрозуміла або потрібно поставити експерту додаткові запитання , в судове засідання викликається експерт-психіатр, який брав участь у проведенні експертизи на попередньому слідстві.

Суд, також, правомочний призначити повторну судово-психіатричну експертизу. При призначенні повторної експертизи постановка питання про правильність висновків попередньої експертизи є некоректною , відповіді на це питання експерти не дають.

Питання обґрунтованості, правильності , вірогідності експертних висновків правомочні вирішувати лише особи , у провадженні яких знаходиться кримінальна справа.

Ніякого спрощення під час судового розгляду справи суд не повинен допускати. Необхідно виконувати всі процесуальні дії у підготовчій частині судового засідання , а під час судового слідства в повному обсязі дослідити всі докази [16;99].

Суд також може винести ухвалу, а суддя-постанову про направлення справи на додаткове розслідування або про закриття справи , якщо визнає непотрібним застосувати примусові заходи медичного характеру або за наявності обставин , а також у разі недоведеності вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої розглядається справа.

При закритті справи щодо неосудного суд повинен повідомити про це органам охорони здоров'я для здійснення необхідного лікувального нагляду .

Справу, закриту в зв'язку з недоведеністю вчинення суспільно небезпечного діяння неосудним , суд після набрання ухвалою законної сили надсилає прокурору для вжиття заходів по встановленню особи яка вчинила це діяння .

Розглядаючи справи про застосування примусових заходів медичного характеру, суди повинні ураховувати, що такі заходи у вигляді поміщення в психіатричну лікарню з звичайним, посиленим або з суворим наглядом, можуть застосовуватися відносно осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності або вчинили такі діяння в стані осудності, але захворіли до винесення вироку на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними[11;434].

Судам необхідно мати на увазі, що тимчасовий розлад душевної діяльності особи, який позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, що настав після вчинення злочину, але до винесення судом вироку, не усуває можливості застосування до неї примусового заходу медичного характеру.

Час перебування в медичній установі , якщо ця особа, засуджена до позбавлення волі або виправних робіт , зараховується в строк відбування покарання.

На ухвалу суду і постанову судді про застосування , скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру може бути подано касаційну скаргу чи внесено касаційне подання прокурора в загальному порядку.

Суд касаційної чи наглядової інстанції може скасувати чи змінити ухвалу суду першої інстанції , в тому числі замінити вид застосованого заходу медичного характеру.

Якщо особа , засуджена до позбавлення волі або направлення до виховно-трудового профілакторію , під час відбування покарання захворіла на хронічну душевну хворобу, суддя районного (міського) суду за поданням адміністрації виправно-трудової установи або виховно-трудового профілакторію на підставі висновку лікарської комісії вправі винести постанову про звільнення цієї особи від подальшого відбування покарання і застосувати до неї примусовий захід медичного характеру або передати на піклування органам охорони здоров'я .

Висновок

Отже, проблема неосудності – одна з найбільш складних і малодосліджених у кримінально-правовій науці.

Неосудність – це зумовлена розладом психічної діяльності нездатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними в момент вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого законодавством.

Можна сказати, що визначення особи, що підлягає кримінальній відповідальності у кримінальній науці та процесі має вагоме значення. Кожен суддя повинен, і це є вимогою, враховувати особу винною при призначенні покарання; окремі властивості особи, що вчинила злочин, відображені у переліку обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання. Дані про особу мають також юридичне значення для вирішення інших кримінально-правових питань, наприклад питання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Сама неосудність визначається за допомогою використання двох критеріїв: медичного (біологічного) та юридичного (психологічного), перший з яких вказує на обумовлюючі її фактори, а другий - на недоліки в психічній діяльності особи.

Вчинення такого діяння в стані неосудності не тягне кримінальної відповідальності особи у зв’язку з відсутністю її вини. В той же час таке діяння залишається кримінально протиправним.

Значна увага до проблеми неосудності ( в першу чергу того кола науковців-працівників, психіатрів, які є прихильниками зазначеного інституту, а не практиків-юристів) ще не означає її розв’язання, незважаючи на її нещодавнє юридичне закріплення в національному кримінальному законі.

Сьогодення вимагає ґрунтовного дослідження, законодавчого визначення неосудності, щоб показати розвиток і характер помилок і запобігти їх повторенню, щоб старі помилки