в) повторність злочину та рецидив є обставинами, які обтяжують покарання (п.1 ч.1 ст.67);

г) судимість, як правило, виключає застосування до особи, яка вчинила новий злочин, пільгових інститутів кримінального права, наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45-47);

ґ) у багатьох статтях Особливої частини КК судимість передбачається як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака. Наприклад, хуліганство буде особливо кваліфікованим, якщо воно вчинене особою, яка має судимість за хуліганство (ч.3 ст.296).

Цей перелік кримінально-правових обмежень достатньою мірою показує значення інституту судимості в кримінальному праві.

Відповідно до ч.1 ст.88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.[9ст.57]

Отже, судимість поширюється на:

1) строк відбування покарання;

2) і, крім того, у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання.

Очевидно, що протягом цього часу особа, яка має судимість, може виправитися, можуть істотно змінитися життєві умови, поведінка особи.

Тому законодавець передбачає можливість припинення судимості і тим самим припинення пов'язаних з нею обмежень.Частина 1 ст.88 КК називає два види припинення судимості: її погашення і зняття.

Судимість — це правовий наслідок засудження особи, який визначає її правовий стан, пов'язаний з наявністю відповідних правообмежень на період виконання обвинувального вироку та на час, обумовлений законом після його виконання.

Зміст судимості визначений у ст. 88 КК України. Згідно із ч. 1 цієї статті вона настає з моменту вступу в законну силу обвинувального вироку суду. З цього моменту для особи виникають відповідні визначені законом правообмеження. Приміром, особа, яка має судимість, не може обиратись депутатом Верховної Ради України, місцевих органів самоврядування, не може призначатись на посаду судді та ін. Саме із судимістю закон пов'язує правову оцінку особи при вчиненні нею нового злочину, визначає умови застосування інститутів звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.[16ст.221]

Значення інституту судимості полягає в посиленні боротьби з рецидивом злочинів, запобіганні проникнення злочинної ідеології у владні структури (ст. 88 ч. 2).

З метою формування єдиного підходу до визначення судимості (при відсутності законодавчої дефініції) Пленум Верховного Суду України в постанові №16 від 26 грудня 2003 року виклав своє поняття судимості. Відповідно до п.1 вказаної постанови судимість є правовим станом особи, який виникає у зв’язку з її засудженням до кримінального покарання і зазазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків.[7.ст.9]

Проте судимість та покарання є взаємопов’язаними елементами кримінальної відповідальності, тому не випадково їх функціональні установки перетинаються. В.В. Голіна помітив, що судимість має значення «правового засобу досягнення цілей покарання в процесі його виконання і в наступний період. [21.ст.18]

Розділ 2. Правові наслідки судимості

Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.[11ст221.]

Судимість мас правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.

Строки і правові наслідки судимості визначаються окремо щодо кожного злочину. При вчиненні декількох злочинів судимість виникає щодо кожного із них, тобто особа може мати одночасно кілька судимостей. При цьому вони можуть відрізнятися за тривалістю і правовим змістом.

Якщо закон усуває чи пом’якшує караність діяння, то це тягне за собою і відповідні зміни щодо судимості особи, якій було призначене покарання за раніше чинним законом. При повній декриміналізації скоєного судимість скасовується. Це випливає з ч.2 ст.74, яка передбачає звільнення від призначеного судом покарання у випадку усунення караності діяння, та прямо передбачене в ч.З ст.88. Якщо ж відповідно до ч.З ст.74 призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі, встановленої цим законом, то судимість обчислюється відповідно до покарання, призначеного згідно з новим законом.

Підставою виникнення судимості є засудження за вчинення злочину судом України. Водночас, згідно зі ст. 9 вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо особа була засуджена за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинила злочин на території України. Але судимість, що виникла внаслідок засудження судом іноземної держави, в Україні тягне лише кримінально-правові наслідки, прямо передбачені ч.2 ст.9.[3.ст.26]

2.1. Кримінально - правові наслідки судимості

Щодо кримінально-правових наслідків, то відповідно до ч. 2 ст. 88 КК судимість має правове значення у випадку вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законом України. Кримінальний закон визначає судимість як обставину, з якою пов'язуються найбільш суворі кримінально-правові наслідки для особи, яка, маючи судимість, знову вчинює злочин.

Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість:[4ст.114]

1) може виступати як кваліфікуюча ознака при вчиненні нового злочину. КК кваліфікуюче значення надає судимості лише за тотожний чи однорідний злочин (наприклад, ч.2 ст.331). Кваліфікуюче значення судимість має і в тому випадку, коли закон передбачає посилення відповідальності за вчинення злочину повторно, оскільки повторність охоплює собою судимість. Закон визнає судимість різновидом повторності (ч.4 ст.32). Якщо судимість прямо не передбачена законом як кваліфікуюча ознака, вона при кваліфікації вчиненого не враховується;

2) враховується при визнанні рецидиву злочинів (ст.34);

3) є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст.45), примиренням винного з потерпілим (ст.46), передачею особи на поруки (ст.47), зміною обстановки (ст.48);

4) враховується при визначенні того, чи має