5) враховується при виборі окремих видів покарання (ч.2 ст.62), а протягом строку відбування певних покарань створює підстави для застосування спеціальних обмежень щодо засуджених (ч.2 ст.58);

6) як одна із ознак, що характеризують особу винного, враховується відповідно до загальних засад призначення покарання (п.З ч.1 ст.65), а також при звільненні від покарання через хворобу (ч.2 ст.84);

7) за умисний злочин (оскільки вона є умовою рецидиву та різновидом повторності злочинів) виступає як обставина, яка обтяжує покарання при призначенні покарання (п.1 ст.67), хоча може і не враховуватися при призначенні покарання з підстав, вказаних у ч.2 і ч.4 ст.67;

8) за загальним правилом, є підставою для відмови в призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69);

9) може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання з випробуванням (ч.1 ст.75);

10) за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені ст.437-ст.439 та ч.1 ст.442, є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку (ч.6 ст.80);

11) враховується при визначенні обов’язкової частини покарання, яка фактично повинна бути відбута при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання (п.2 ч.З ст.81, п.2 ч.З ст.107), а також при заміні не відбутої частини покарання більш м’яким (п.2 ч.4 ст.82).

Основні кримінально-правові наслідки судимості пов'язані з тим, що:[15.ст84]

- наявність в особи, яка вчинила злочин, непогашеної або не знятої судимості відповідно до ст. 32 ч. 4 КК дає підстави для оцінки нового злочину як повторного;

- наявність в особи судимості дає підстави для визнання нового вчиненого нею злочину як рецидиву злочинів (ст. 34 КК);

- виходячи з того, що відповідно до ст. 67 ч. 1 п. 1 КК повторність і рецидив злочинів визнаються обставинами, що обтяжують покарання, наявність судимості також автоматично визнається обтяжуючою обставиною;

- наявність в особи судимості відповідно до статей 75, 81, 82 КК визначає встановлення більш жорстких умов застосування пільгових норм звільнення від покарання та заміни призначеного покарання більш м'яким. У зв'язку з цим не можна погодитись з точкою зору авторів цитованого підручника «Кримінальне право України. Загальна частина», які вважають, що наявність судимості «виключає застосування до особи, яка вчинила новий злочин, пільгових інститутів кримінального права, наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45^7). Аналіз вказаних статей не дає підстав для такого висновку.

2.2. Загальноправові наслідки

Загально-правові наслідки судимості полягають у різного роду обмеженнях, що встановлено законом для осіб, які мають непогашену або незняту судимість. Вони різноманітні за обсягом і порядком настання часткових обмежень прав і свобод судимої особи, які передбачені нормами різних галузей права і застосовуються протягом усього або часткового строку стану судимості, але не входять до змісту конкретного призначеного виду покарання. Виходить, що судимість може впливати на правовий статус особи залежно від власного розсуду законодавця у сфері будь-якої галузі права. У ч.2 ст.63 Конституції України закріплено, що “засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду”. А цих обмежень за законодавством України існує вже достатньо. Діє значна кількість законів і навіть підзаконних актів, якими передбачені різні обмеження прав і свобод осіб, які мають судимість.

Зокрема, існують такі загально-правові наслідки судимості:

1)ч.3 ст. 76 Конституції України передбачає, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2) судимість є перешкодою для обіймання певних посад. Особа, яка має судимість, не може бути суддею (ч.7 ст.7 Закону України “Про статус суддів” від 15.12.1992 р.), нотаріусом (ч.1 ст. 3 Закону України “Про нотаріат” від 02.09.1993 р.), судовим експертом (ч.1 ст. 11 Закону України “Про судову експертизу” від 25.02.1994 р. зі змінами від 09.02.2004 р.), членом Вищої ради юстиції (ст. 7 Закону України “Про Вищу раду юстиції” від 15.01.1998 р.), адвокатом (ч.2 ст. 2 Закону України “Про адвокатуру” від 19.12.1992 р.), членом Центральної виборчої комісії (ч.4 ст.7 Закону України “Про Центральну виборчу комісію” від 17.12.1997 р.), прокурором або слідчим прокуратури (за винятком реабілітованих) (ч.6 ст.46 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 р.), присяжним народним засідателем (ч.2 ст.69 Закону України “Про судоустрій” від 07.02.2002 р.), не може бути обраною або призначеною на посаду в державному органі та його апараті особа, яка має судимість, що є “несумісною із заняттям посади” (ст.12 Закону України “Про державну службу” від 16.12.1993 р.), не може бути прийнятою в органи місцевого самоврядування (п.2 ч.1 ст.12 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” від 07.06.2001 р.), на роботу в органи податкової служби, якщо вона була засуджена за корисливі злочини (ч.3 ст.15 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р.);

3) обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду; особи, які мають судимість за крадіжку, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, виступати співзасновниками підприємницької організації, обіймати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю;

4) обмеження у допуску до державної таємниці (за наявності у громадянина судимості за тяжкий злочин) (п.4 ст.23 Закону України “Про державну таємницю” від