Так, сліди пальців рук, виявлені на місці події, містять інформацію про те, залишені вони чоловіком або жінкою, правою або лівою рукою. Якщо на пальцях рук є рубці, шрами та інші особливі прикмети, вони отримують своє відображення в слідах. Сліди містять також молекули запаху, які можливо зібрати та консервувати. На основі інформації, отриманої при вивченні слідів, можуть бути побудовані версії про учасників злочину.

Форми і розміри слідів ніг, виявлених на місці події, дозволяють з більшою або меншою повнотою зробити висновок про те, залишені вони чоловіком, жінкою або підлітком. Достовірніші думки із цього приводу можуть бути зроблені при виявленні групи слідів ніг («доріжки слідів»). Основою для цього служать особливості ходи (довжина, ширина, кут кроку). Як приклад використання доріжки слідів може служити наступний випадок. Намагаючись сховатися з місця вчиненого пограбування, злочинці вирішили порушити телефонний зв’язок, щоб тим самим перешкодити передачі повідомлення про подію. Шлях до лінії телефонних проводів лежав через нещодавно зоране поле, на якому залишилися дві добре помітні доріжки слідів (туди і назад). Провівши фотографування та всі необхідні вимірювання, слідчий використовував отримані дані для побудови слідчої версії про суб’єктів злочину, а після затримання підозрюваних – для слідчого експерименту, в процесі якого були встановлені елементи ходи затриманих осіб. Результати експерименту підтвердили версію слідчого, а подальші слідчі дії дозволили зібрати достатні докази, що викрили злочинців [62, с.177].

Про фізичні властивості особи, що залишила сліди, говорить глибина об’ємного сліду. Вказані та інші інформаційні дані успішно використовуються в розшуковій і слідчій практиці. За молекулами запаху, що збереглися в слідах, може бути за допомогою службово-розшукового собаки проведений пошук за гарячими слідами злочинця, знарядь злочину, викрадених предметів тощо [76, с.99].

Використання слідів в оперативно-розшукових цілях може складати самостійне завдання, але може бути і складовою частиною ідентифікаційних завдань. Як вважає О.А. Сокиринська, «завдання ідентифікації полягає у вирішенні питання про тотожність матеріальних об’єктів за їх слідами» [65, с.12]. Можна сперечатися про повноту сформульованого нею завдання, але безперечно, що саме вона полягає в ідентифікації головної. Який би вид слідів не був виявлений, слідчого та суд завжди цікавить питання про те, чи можливо ідентифікувати слідоутворюючий об’єкт. В одних випадках відповісти на це питання порівняно легко. Сліди пальців рук, ступні босих ніг ведуть безпосередньо до людини, якою вони залишені. Інші сліди ведуть до людини складнішим, опосередкованим шляхом.

За слідами, залишеними взутою ногою (за умови достатності ознак, що відобразилися), можливо здійснити ідентифікацію конкретного екземпляра взуття. Вирішення питання про те, на чиїх ногах знаходилося дане взуття можливе лише за допомогою інших засобів доказування (показань свідків, потерпілих тощо).

Характеризуючи ідентифікаційні ознаки, що відображаються в слідах, О.А. Кириченко відзначає, що «сліди ніг відображають не тільки зовнішню будову підошви взуття, але й особливості ходи людини. Потожирові сліди рук відображають особливості анатомічної будови долоні та пальців, гістологічну характеристику особи і властивий їй запах. У слідах одягу на грунті або на частинах транспорту, що зробив наїзд, відображаються не тільки характер переплетення ниток тканини, але й її текстильні волокна. При зіткненнях транспорту в слідах, крім форми контактуючих деталей, відображається також їх субстрат: фарба, метал, деревина, скло» [18, с.136]. Чим повнішим є виявлений у слідах комплекс ознак, що характеризують слідоутворюючий об’єкт, тим успішніше можуть вони використовуватися в ідентифікаційних цілях.

Теоретичний і практичний інтерес має правильне вирішення питання про об’єкти – носії слідів. При традиційному поділі об’єктів на слідоутворюючі та слідосприймаючі, носіями слідів є тільки об’єкти слідосприймаючі. Звідси пошук слідів при розслідуванні злочинів зазвичай цими об’єктами й обмежується, тоді як при взаємодії сліди виникають і на об’єктах, які є слідоутворюючими. Процес подібної взаємодії є зворотним ідентифікаційним зв’язком. Зворотний ідентифікаційний зв’язок як додаткове джерело інформації про властивості матеріального середовища події злочину може успішно використовуватися в слідчій і судовій практиці.

Як приклади такого зв’язку, П.Д. Біленчук, Г.О. Омельченко та О.І. Рощин посилаються на численні випадки виявлення відбитків одягу та інших предметів, що відобразилися на різних частинах автотранспорту при ударах, наїздах та інших транспортних подіях [23, с.101]. Сліди, що виникають у процесі зворотного зв’язку, мають ідентифікаційне значення. На підтвердження цього можна навести випадки з експертної практики Київського науково-дослідного інституту судової експертизи. Так, у справі про наїзд автомобіля на Н. на облицюванні радіатора залишився відбиток тканини. У результаті експертного дослідження був зроблений категоричний висновок про те, що відбиток виник у момент контакту радіатора з клапанами і ґудзиками брюк потерпілого Н. [26, с.193]. В іншому випадку слід з відбитком тканини був виявлений при огляді ходових частин автомобіля на передній осі, покритій гряззю та мастилом. Експерт встановив, що виявлений відбиток залишений текстильною тканиною такого ж виду та щільності переплетення, як і тканина піджака потерпілого Ш. [55, с.58].

Виникнення та зникнення слідів підпорядковане об’єктивним закономірностям. Проте, скоюючи злочин, злочинець завжди прагне до того, щоб він не залишив слідів, а сліди, що залишилися, часто намагається знищити. Тому й виникло питання про те, чи не можна