У криміналістичній літературі було здійснено багато спроб класифікації криміналістичних слідів. Зокрема, запропоновані наступні критерії класифікації та відповідні види слідів злочину:

1) за відображенням вчинення злочину в матеріальному світі:

а) об’ємні сліди локального механічного впливу (відбитки, розрізи, пробоїни);

б) поверхневі сліди локального хімічного та термічного впливу;

в) об’ємні та поверхневі сліди локального хімічного та термічного впливу;

г) об’ємні та поверхневі сліди периферійного впливу;

2) за їхньої кримінально-процесуальною природою;

3) за конкретними умовами слідоутворення:

а) сліди дії;

б) сліди пересування;

4) за слідоутворюючими змінами у матеріальній природі:

а) сліди трасологічного (контрастного) походження;

б) сліди, що відображають зміни якісних і кількісних ознак;

в) сліди предметів;

г) сліди зв’язку й відносин між об’єктами;

д) сліди у вигляді просторово-часових відносин;

е) предмети (відсутність або наявність);

є) явища, що виступають у ролі слідів;

ж) мікросліди [48, с.11-12].

При побудові класифікації криміналістичних слідів навряд чи можна знайти універсальну підставу, яка могла б стосуватися всіх сторін утворення криміналістичних слідів у результаті фізичних взаємодій різноманітних криміналістичної значимих об’єктів (наприклад, механічні, оптичні, термічні, електричні, магнетичні тощо), хімічних і біологічних взаємодій. Ці взаємодії можуть бути прямими й непрямими. Різноманіття слідоутворювачів (люди, тварини, предмети, природні явища тощо), особливості їхньої матерії (хімічної та біоматерії, продукції виробленої людиною, видимі та невидимі, кольори, звук, запахи тощо), відмінність слідів за ступенем відношення до події, злочинця, потерпілого, свідка та інших сторін кримінальної справи не дозволяє дати єдину задовільну класифікацію таких слідів лише за одним критерієм. Н.І. Клименко та О.І. Клевцов правильно вказують, що універсальна класифікація слідів була б дуже громіздкою та практичне застосування такої класифікації стало б ускладненим. Тому вони пропонують йти шляхом створення декількох науково-обґрунтованих класифікацій, що виходять із найбільш істотних ознак слідів [21, с.28].

Як вбачається, криміналістичні сліди найбільш доцільно класифікувати за наступними критеріями:

1) за взаємодією;

2) за відносинами між матеріальними об’єктами;

3) за розміром і можливостями їхнього впізнання.

Криміналістичні сліди за критерієм взаємодії між слідоутворювачем і носієм слідів можна класифікувати на трасологічні, хімічні, біологічні сліди, сліди електровпливу тощо. Проте, за механізмом утворення криміналістичних слідів можна поділити їх на дві групи:

1) трасологічні сліди;

2) сліди, викликані іншими впливами.

Трасологічні сліди є відображенням механічного впливу слідоутворювача та носія слідів. Механічний вплив є силовим впливом якого-небудь об’єкта стосовно інших матеріальних об’єктів. Якщо цієї сили достатньо, то відбувається руйнування або видозміна об’єкта впливу. Зміни в об’єкті впливу або на об’єкті силового впливу називаються слідами.

Сліди у трасологічному розумінні є відображеннями особливостей зовнішнього впливу одного об’єкта на іншій (сліди відображення) або відповідності будови поверхонь (сліди розриву та розламу), які дозволяють ідентифікувати конкретний об’єкт, встановити ціле за частинами або визначити напрямок докладеного зусилля. Тому трасологічними слідами є сліди, що виникли в результаті прямого впливу предмета, джерела сили на постраждалий предмет.

Таким чином, трасологічні сліди виникають у результаті прямої взаємодії між матеріальними об’єктами, але це вимагає вказівки на види взаємодій. У реальній обстановці вчинення злочину буває багато видів взаємодій, що викликають видозміни в об’єкті впливу в матеріальному аспекті, але багато з них не можуть бути віднесені до трасологічних слідів і не належать до сфери трасології. Наприклад, кислоти впливають на метал, на шкіру людини, видозмінюють, руйнують або пошкоджують метал або шкіру людини, але такі сліди не відносяться до групи (класу) трасологічних.

Для розуміння та практичного використання трасологічних слідів необхідно застосовувати певні смислові межі, що вказують на зовнішні зміни, які виникли у результаті механічного впливу. При вивченні такого роду слідів можна скористатися різними способами трасологічного вимірювання, порівняння за допомогою оптики. Проте, механічні впливи одного предмета на інші можуть бути досить різними за швидкістю, силою та кутом впливу, мати різні особливості у зовнішньому розташуванні предметів, за фізичними властивостями (гнучкість, твердість, м’якість, відштовхуючі властивості). Тому трасологічні сліди можуть проявлятися по-різному. Їхня поява залежить від фізичних властивостей контактуючих об’єктів, сили і напрямку впливу. Трасологічні сліди, що з’являються в кримінальних ситуаціях, у науці криміналістиці поділяють на статичні, динамічні, об’ємні, поверхневі, а також сліди зламів і розривів [33, с.218].

За критерієм розміру слідів можна розділити їх на дві групи: макросліди і мікросліди. Макросліди – це сліди, розміри яких перевищують два міліметри. Мікросліди – це матеріальні утворення, які з огляду на особливості своєї структури, агрегатного стану та мізерної кількості можна виявити і використати як засоби для виявлення злочину, злочинця або інших фактичних обставин розслідуваної справи лише із застосуванням певних технічних засобів і спеціальних експертних методик дослідження [14, с.52-53].

Для мікрослідів (мікрочастинок) характерні наступні ознаки: вони э елементними, дуже маленькими матеріальними відображеннями процесу вчинення злочину [22, с.73-74]. Виявити або розпізнати мікросліди можна тільки за допомогою спеціальних технічних засобів. Вони невидимі для людини зі звичайним, нормальним зором.

Мікросліди існують у різних станах або видах. Тому їх можна розрізняти або класифікувати за джерелами походження на:

а) сліди людини, сліди рослин, ґрунту, корисних копалин;

б) похідні від штучно створених або оброблених людиною природних і господарсько-побутових об’єктів.

Мікросліди можна розділити за джерелом походження на сліди неорганічного та органічного походження, за складністю складу, за характером ознак, що дають відомості про джерела походження, за схоронністю властивостей мікрооб’єктів, за відношенням до місця події [17, с.12]. Проте, з метою виявлення, фіксації,