Виступаючі частини рельєфу – папілярні лінії, утворюють складні візерунки, особливо на нігтьових фалангах пальців рук. Їхні центральні частини складають потоки папілярних ліній у вигляді дуг, петель або завитків. У зв’язку із цим всі папілярні узори поділяються на три типи: дугові, петлеві та завиткові, які у свою чергу в залежності від напрямку і форми потоків папілярних ліній поділяються на види і різновиди. Тип, вид і різновид папілярних узорів складають їх загальні ознаки.

Кожна папілярна лінія має свої особливості у вигляді переривів, роздвоєнь, злиттів, фрагментів, крапок, гачків, вічок, містків. Такі дрібні морфологічні ознаки папілярних візерунків є індивідуальними ознаками. У своїй сукупності вони становлять комплекс, який індивідуалізує узор. Сполучення і взаємне розташування індивідуальних ознак папілярного узору є неповторним, тому перша властивість папілярних візерунків, яка визначає їхнє величезне криміналістичне значення – індивідуальність.

Сформувавшись у процесі внутрішньоутробного розвитку людини, папілярні узори залишаються незмінними протягом всього її життя та зберігаються після смерті, зникаючи тільки після повного розкладання шкіри. Звідси друга важлива криміналістична властивість папілярних узорів – сталість. Форма й розташування папілярних ліній у поверхневому шарі шкіри, епідермісі, визначається будовою нижнього шару, власне, шкіри або дерми. У свою чергу, будова дерми повторює розташування перебуваючих під нею рядів сосочків, через які подається піт на поверхню шкіри. У зв’язку з такою багатошаровою будовою шкіри ушкодження верхнього її шару призводять лише до тимчасових змін папілярного узору. Після загоєння, тобто регенерації клітин у поверхневому шарі, епідерміс набуває колишнього рельєфу. Цим визначається третя важлива властивість папілярних узорів – їх відновлюваність.

Властивості папілярних узорів – індивідуальність, сталість і відновлюваність – роблять папілярні узори найбільш цінними об’єктами криміналістичної ідентифікації [56, с.24].

В якості ідентифікуючих об’єктів найчастіше виступають сліди пальців рук, однак ідентифікація особи може бути проведена також за слідами долонь і стоп. При дактилоскопічній ідентифікації, крім зазначених раніше ознак папілярних узорів, можуть бути використані додаткові ідентифікаційні ознаки. Так, у якості загальних додаткових ознак враховуються зморшки, складки, рубці, шрами.

На гребенях папілярних ліній є дрібні отвори, виходи потових проток – пори. Їх взаємне розташування, величина та конфігурація у своїй сукупності є індивідуальними. При дослідженні відбитків обмежених ділянок шкірної поверхні ідентифікація особи може бути проведена за допомогою пороскопічного дослідження.

Сліди пальців рук звичайно бувають двох видів: об’ємні та поверхневі сліди. Об’ємні сліди утворюються від впливу пальців рук на різні м’які предмети (наприклад, на масло, жир, шоколад тощо). Глибоко проникаючи у ці предмети, об’ємні сліди відображають особливості рук (довжина, ширина), а також інші індивідуальні особливості людини, наприклад, наявні на руках зморшки, шрами, утворення папілярних візерунків пальців та інше.

Поверхневі сліди утворюються у випадках, коли на руках є різні речовини: земля, пил, кров, піт тощо. Коли відбувається вплив на поверхню предмета, то на ньому залишаються невеликі частки цих речовин. Ці сліди будуть відображати й особливості рельєфу рук, папілярних ліній, зморшки, шрами тощо. Відбитки пальців рук людини мають важливе доказове значення, оскільки мають індивідуальну стабільність, легко виявляються, фіксуються та у зафіксованому вигляді можуть зберігатися тривалий час.

Під слідами ніг необхідно мати на увазі відображення зовнішньої будови стоп босих ніг, ніг у шкарпетках або панчохах і підошов взуття. Криміналістичну інформацію містять як множинні сліди, так і сліди одиночні. Множинні сліди, пов’язані єдиним механізмом слідоутворення під час руху людини, називають доріжкою слідів [53, с.101]. За доріжкою слідів можна зробити висновок про деякі ознаки людини та особливості її пересування. Хода, її постійні ознаки і зміни, викликані умовами руху, відображаються в елементах доріжки слідів: лінії напрямку руху, ширині кроку, довжині кроку та кутах постановки стоп. Лінія напрямку руху – це лінія, подумки проведена між послідовно залишеними слідами лівої та правої ніг. Ця лінія може бути прямою або звивистою. Вона показує напрямок руху, характер поворотів.

Ширина кроку характеризує ширину розміщення ніг під час руху. Для вимірювання ширини кроку через центри відбитків п’яток або каблуків проводяться лінії, роздільно для відбитків лівої та правої стоп. Найкоротша відстань між цими двома лініями й становить ширину кроку.

Довжина кроку – це відстань від сліду однієї ноги до сліду іншої ноги. Виміри проводяться між центрами п’ят. Відстань від лівого сліду до правого є довжиною правого кроку, а відстань від правого до лівого – довжиною лівого кроку. Довжина правого та лівого кроків нерідко різні. Особи, у яких рухові навички правої сторони тіла розвинені краще, мають довший правий крок, у лівші, навпаки, довший лівий крок.

Одиночні сліди босих ніг відображають загальні та індивідуальні ознаки стопи, що складається з наступних частин: пальців, плюсни, мостоподібної частини і п’яти. До загальних ознак ступні відносяться розміри стопи та її частин, форма стопи та її частин, загальна будова шкіри стопи. Довжина стопи вимірюється від краю п’яти до краю першого пальця. Ширина стопи вимірюється в середній частині плюсни, мостоподібної частини і п’яти. Окрім того, вимірюється ширина та довжина пальців.

Загальна будова стопи визначається співвідношенням розмірів її частин. Вона може бути вузькою, середньою або широкою. Впливає також характер зводу, обумовлений внутрішньою межею мостоподібної частини. Лінія зводу може бути крутою або пологою. П’ятка може бути круглою або еліптичною, подовженою або розширеною. Таку ж форму можуть мати подушечки пальців, що відобразилися