У юридичній літературі міститься доволі багато відомостей, що свідчать про використання слідів у кримінальних справах. А.Ф. Волинський та А.Г. Філіппов описують випадок, який відбувся у 1816 році в Англії. Дехто І. Бріндлей був обвинувачений у вбивстві та страчений. Основну роль у доказуванні його вини відіграли сліди, виявлені на місці вчинення злочину. І. Бріндлей у день вбивства займався молотьбою пшениці, а на місці злочину виявили декілька пшеничних зерен. На обвинуваченому були вдягнуті брюки з полосатого репсу з недавно пришитою заплатою з цієї ж матерії. На глиняному ґрунті виявився слід, утворений чоловічим коліном. Відбиток відтворив всі особливості брюк І. Бріндлея [36, с.219].

Характеризуючи доказове значення таких слідів, Е. Локар відзначає, що «докази такого роду можуть вважатися безсумнівними тільки у тому випадку, коли подібні сліди виявляються та досліджуються невдовзі після вчинення злочинного діяння та до того, як інші особи могли потрапити на місце події і здійснити на нього вплив. Не менш необхідною є особлива точність при порівнянні слідів, а тому для запобігання помилкам суд неодмінно повинен переконатися в тому, що перед накладенням чобіт на сліди ретельно проводилося порівняння між відбитками підошов. Нарешті, не модна забувати, що навіть у тих випадках, коли тотожність слідів не підлягає ніякому сумніву, вони можуть бути відтворені умисно, для того, щоб відвести підозру від справжнього винуватця та направити її на особу, невинувату у вчиненні злочину, та що докази такого роду і в інших випадках можуть призвести до помилкових висновків» [45, с.77].

З метою запобігання виникненню подібних помилок на початку ХІХ століття стали залучати до дослідження слідів спеціалістів. Один з випадків їх залучення до участі у кримінальній справі, який мав місце у 1846 році, характеризує І.Ф. Крилов. Так, у населеному пункті було вчинено вбивство двох дівчат. При огляді кімнати, в якій відбулося вбивство, був виявлений кровавий відбиток босої ноги людини. Підозра у вчиненні злочину першопочатково впала одного унтер-офіцера, але він категорично заперечував свою вину. Тому було прийнято рішення про порівняння виявленого на місці злочину сліду ноги з відбитком ноги підозрюваного. Після ретельного дослідження експерт прийшов до негативного висновку – слід, на його думку, був залишений кимсь іншим. Як тільки з’явився новий підозрюваний, експерт повторив дослідження, яке цього разу дало інші результати: відбиток ноги підозрюваного повністю співпадав зі слідом, виявленим на місці вчинення злочину. Позитивний висновок експерта відіграв роль важливого доказу вини підозрюваного, який через деякий час зізнався у вчиненні злочину [42, с.10].

Які саме сліди почали використовуватися в слідчій і судовій практиці раніше від інших, з повною вірогідністю сказати важко. Найімовірніше ними були сліди крові та ніг людини. Однак, історичні документи свідчать про те, що із давніх пір людині відомі й сліди пальців рук. Про існування візерунків на долонях рук люди знали ще в доісторичні часи. Про це свідчить знахідка, зроблена в 1892 році на скелях біля озера Кежимкуйка в Канаді, де невідомий давній художник висік на кам’яній скелі долоню руки, на якій досить точно зобразив лінії, що відтворюють папілярні узори.

Н.Ф. Герасимов і Л.Я. Драпкін відзначають використання відбитків пальців рук ще у VІІІ столітті. Так, знайдений у Китаї манускрипт, датований 782 роком, містив боргове зобов’язання якогось солдата, що взяв у ченця храму в Ху-Куо в борг 1000 монет сріблом. Зобов’язання закінчувалося записом про те, що обидві сторони визнали його правильним і справедливим та приклали до нього відбитки своїх пальців в якості підписів [30, с.94-95].

В.А. Образцов наводить приклад використання слідів зубів у криміналістичних цілях, описаний китайським дослідником Гюан Тзанга, що подорожував у VII столітті по Індії. За свідченням цього дослідника, цар Таксхацила замість державної печатки залишав на документах відбиток своїх зубів, відтворений на червоному воску. Діючи таким чином, він говорив своєму синові: «Ніколи не поспішай, а завжди перевіряй накази, які я тобі надішлю, що їхньої дійсності. Моя печатка – відбиток моїх зубів, а тому тут не може бути ніякого підступу» [37, с.291].

Про те, що в період Середньовіччя в Європі були відомі ідентифікаційні можливості зубів, свідчить випадок, який мав місце у 1620 році в Англії. За звичаями того часу невпізнані трупи не підлягали похованню та залишалися на відкритому повітрі. Щодо одного із залишених таким чином трупів, який встиг перетворитися у скелет, виникли чутки про те, що це скелет таємно вбитого Н. У вбивстві Н. підозрювався Л., доказів вини якого не було. Боячись викриття у вчиненні злочину та прагнучи ускладнити впізнання трупа, Л. підмовив моряка за винагороду приховано видалити з челюсті неохоронюваного скелета декілька зубів. Моряк цього не зробив, після чого Л. з аналогічною пропозицією звернувся до коваля. Їх переговори отримали розголос, в результаті чого вчинене Л. вбивство було розкрито [32, с.89-90].

1.2. Теоретичні основи дослідження слідів у ХІХ – ХХ століттях

Криміналістичне вчення про сліди розвивалося на основі використання передового досвіду слідчої практики та застосування наукових прийомів, засобів і методів для виявлення, зберігання, фіксації та дослідження слідів. Без наукових знань і технічних засобів сліди тільки в окремих