У пристосуванні слідів злочину та інших фактичних даних до використання в кримінально-процесуальному доказуванні можна виділити діяльність, спрямовану на одержання, закріплення та збереження фактичних даних (пізнавально-комунікативна частина), та процесуально-засвідчувальну форму даної діяльності, яка покликана забезпечити достовірність одержаних фактичних даних та можливість їх перевірки на предмет встановлення законності одержання. У процесі такої процесуальної діяльності фактичні дані отримують статус доказів.

7. При побудові класифікації криміналістичних слідів навряд чи можна знайти універсальну підставу, яка могла б стосуватися всіх сторін утворення криміналістичних слідів у результаті фізичних взаємодій різноманітних криміналістичної значимих об’єктів (наприклад, механічні, оптичні, термічні, електричні, магнетичні тощо), хімічних і біологічних взаємодій.

Криміналістичні сліди найбільш доцільно класифікувати за наступними критеріями:

1) за характером взаємодії між слідоутворювачем і носієм слідів:

а) трасологічні сліди;

б) хімічні сліди;

в) біологічні сліди;

г) сліди електровпливу;

2) за розмірами слідів:

а) макросліди;

б) мікросліди;

3) за сприйняттям органами чуттів людини:

а) сліди, що сприймаються;

б) латентні сліди.

8. Матеріальні сліди людини розділяють на сліди-відображення та сліди-речовини. Сліди-відображення отримали свою назву через слідоутворюючі об’єкти людини як фізичного тіла: зовнішність, тобто форма, розмір, шкірний покрив обличчя, руки, ноги, нігті, зуби, а також сліди-відображення навичок людини як суб’єкта діяльності. Сліди-речовини поділяються на частки і виділення. Частки – це частини людини як фізичного тіла, біологічна тканина – волосся, кров, сперма, кістки тощо. Вони відрізняються від виділень, продуктів життєдіяльності організму людини (піт, запах, сеча, кал тощо).

Сліди предметів та інших матеріальних об’єктів включають у себе сліди знарядь та інструментів зламу (сліди тиску або удару, сліди тертя або ковзання, сліди різання), сліди транспортних засобів (сліди пересування транспортного засобу, сліди гальмування, сліди інерції транспортного засобу, сліди проколу шин, сліди зупинки, сліди буксирування, сліди бензину, мастила та інших речовин від транспортного засобу), сліди руйнування скла, сліди застосування вогнепальної зброї, сліди горіння, сліди звуку, сліди запаху, сліди, що виникли від інших впливів немеханічного характеру (хімічні сліди, токсикологічні сліди, сліди несправності механізмів).

Сліди різних предметів (знарядь злому, інструментів, транспортних засобів тощо) свідчать про перебування цих предметів на конкретних ділянках місця події, але в жодному разі прямо не можуть вказувати на участь у даній події їх власника, на відміну від відображення частини людського тіла або відокремлених його часток чи матеріалізованих результатів функцій організму, які за певних умов можуть однозначно констатувати безпосередній фізичний зв’язок конкретної людини з даним місцем.

9. На основі розгляду теорії та практики сучасного криміналістичного слідознавства можна виділити п’ять основних напрямків його розвитку:

1) розвиток вчення про мікрооб’єкти;

2) розвиток системи знань про сліди запахів;

3) удосконалення існуючих та розробка нових технічних засобів і технологій фіксації та дослідження голосу людини;

4) удосконалення та розробка методик встановлення групової належності та проведення індивідуального ототожнення людини за її біологічними слідами-відображеннями (кров, сперма, слина, волосся, нігті тощо);

5) удосконалення, уточнення та розвиток методик з метою посилення точності виявлення ідентифікаційних ознак та їх використання у ідентифікаційних і діагностичних цілях при вирішенні окремих криміналістичних завдань, створення нових методів дослідження та класифікації контактних слідів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика: Учебник. – М.: Юрист, 1999. – 545 с.

2. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств. – М.: Юридическая литература, 1984. – 312 с.

3. Басай В.Д. Основи криміналістичної одорології: Монографія. – Івано-Франківськ: Юридичний інститут Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, 2002. – 484 с.

4. Басай В.Д. Новітня класифікація одорологічних об’єктів // Митна справа: Науковий вісник ОНЮА. – Одеса: РВВ ОНЮА, 2002. – С. 34 – 39.

5. Бахін В.П., Гора І.В., Цимбал П.В. Криміналістика: Курс лекцій. – Ірпінь: ВДЦ АПСУ, 2007. – 416 с.

6. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, песпективы: от теории к практике. – М.: Юридическая литература, 1988. – 236 с.

7. Белкин Р.С. Курс криминалистики. – М.: Юрист, 2005. – 984 с.

8. Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика и доказывание: методологические проблемы. – М.: Юридическая литература, 1989. – 164 с.

9. Біленчук П.Д. Процесуальні та кримiналiстичнi проблеми дослiдження обвинуваченого. – К.: Ін Юре, 1999. – 230 с.

10. Біленчук П.Д., Головач В.В., Салтевський М.В. Криміналістика / під ред. П.Д. Біленчука. – К.: Вища школа, 2006. – 256 с.

11. Біленчук П.Д., Дубовий О.П., Салтевський М.В. Криміналістика: Підручник для слухачів, ад’юнктів, викладачів вузів системи МВС України / За ред. П.Д. Біленчука. – К.: Атіка, 2008. – 416 с.

12. Біленчук П.Д., Курко М.Н., Стахівський С.М. Судові експертизи. – К.: Атіка, 2007. – 412 с.

13. Глибко В.М. Запахові сліди у слідчій практиці: Навчальний посібник. – Х.: Українська юридична академія, 1992. – 48 с.

14. Грановский Г.Л. Криминалистическое понятие и классификация микрообъектов, особенности их исследования и использования в доказывании // Сборник научных трудов КВШ МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского. – К.: РИО МВД УССР, 1989. – С. 51 – 56.

15. Іванюк А.І. Сучасні напрями розвитку криміналістичного слідознавства // Держава і право: Збірник наукових праць. – 2003. – № 20. – С. 383 – 389.

16. Історія держави і права України / За ред. А.С. Чайківського. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 533 с.

17. Кириченко А.А. Классификация микрообъектов и