Збувальники (оптові збувальники, перекупщики, роздрібні збувальники) – особи, які здійснюють незаконну реалізацію наркотичних засобів. Для них характерним є негативне відношення до соціально-корисної діяльності, наявність злочинного досвіду, в тому числі й з виготовлення, споживання і збуту наркотичних засобів. Особливістю протиправної діяльності збувальників наркотиків є її організований характер, розгалуженість злочинних зв’язків, їх міжрегіональний і міждержавний характер, розподіл ролей серед учасників злочинного угруповання. Встановлено, що характерною ознакою злочинних угруповань збувальників наркотиків є їх функціонування за земляцькою (національною) ознакою, що створює додаткові труднощі при розкритті і розслідуванні злочинної діяльності.

Виробниками наркотичної сировини і наркотичних засобів є різноманітні категорії населення, медики, науковці, працівники хімічних підприємств та ін. Ними можуть бути сільські жителі, які вирощують наркомісткі культури (частково – на замовлення збувальників).

Розкрадачами наркотиків або наркомісткої сировини, як правило, виступають споживачі, що не мають матеріальних засобів для їх придбання. Це, насамперед, особи, раніше судимі за злочини, пов’язані з наркотиками, які не працюють і не вчаться, наркомани. Крім того, крадіжки і вимагання наркотичної сировини вчиняються особами не лише для особистого споживання, а й з метою їх подальшої реалізації та наживи.

У багатьох випадках розкрадачами є особи, які мають доступ до готових наркотичних препаратів або наркотичної сировини, робітники хімфарбпідприємств, аптек, аптечних складів, лікувально-профілактичних і медичних закладів (найчастіше – середній медичний персонал), серед яких досить високий відсоток – жінки середнього віку, працюючі в аптечних і медичних установах, розведені, підтримуючі зв’язки з раніше судимими, а також сільські жителі, які мають можливості для посівів маку і коноплі.

За перевізників наркотичних засобів організатори злочинних угруповань використовують як споживачів і дрібних збувальників, так і осіб, відкрито не пов’язаних зі злочинним обігом наркотиків: родичів, сусідів, випадкових знайомих, попутників, осіб, які володіють маршрутними можливостями (водіїв, працівників повітряного і залізничного транспорту та ін.).

На думку західних спеціалістів, міжнародна наркомафія буде широко використовувати громадян України й інших країн СНД в якості наркокур’єрів, оскільки багато хто з них готовий ризикувати за невелику, за західними мірками, винагороду.

Участь у злочинному обігу наркотичних засобів беруть також організатори і утримувачі притонів, а також особи, які одержують або зберігають наркотичні засоби з метою особистого споживання.

Спеціалізація членів груп, крім сприяння підвищенню ефективності наркобізнесу, ще забезпечує і безпеку функціонування організації, конспірація сприяє ще й тому, що рідко хто з них знає, чим займаються інші, в результаті чого втрата одного з членів не погрожує стабільності організації.

Таким чином, наведене дозволяє виділити такі кримінологічні особливості осіб, причетних до наркобізнесу:

соціально-демографічні;

соціально-психологічні елементи (темперамент, потреби, інтереси і т.ін.);

відомості про особливості протікання психічних процесів, стан суб’єкта, обумовлений причетністю до незаконного обігу наркотиків;

відомості про поведінку та відомості соціально-правового характеру;

антропологічні ознаки, біологічні, функціонально-анатомічні і біохімічні особливості.

Дослідження осіб, причетних до наркобізнесу як структурного елемента злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, демонструє їх суттєві особливості на фоні інших злочинів, у тому числі й злочинів проти держави і здоров’я населення.

Разом з тим, необхідно шукати вихід з ситуації, що склалася, не ігноруючи і зарубіжний досвід.

Так, в багатьох країнах ретельно аналізують реальну ситуацію в суспільстві, прораховують варіанти розвитку подій і намагаються регулювати взаємовідносини наркоманів, суспільства з ними і навіть – з наркоділками. Наприклад, в Європі окремі країни пішли таким шляхом. Там вважають кращим, якщо наркоман буде вживати таблетки чи сигарети з легким наркотиком, а не колотися. Такі заходи значно знизили розповсюдження ВІЛ-інфекції. Дещо з їх досвіду можна було б перейняти і нам. І, зокрема, створити постійно діючі пункти обміну шприців (такі у нас створюють інколи при разових акціях), і роз’ясняти населенню небезпеку наркоманії. Сумно, але навіть медики не завжди правильно відповідають на питання, як передається ВІЛ-інфекція. Наркоманія стала смертельною небезпекою для молоді. І з цією епідемією медики не в змозі упоратися, переклавши її вирішення на правоохоронні органи і, в першу чергу, на міліцію. Тому необхідна корінна реформа системи охорони здоров’я відповідно до реалії сьогодення.

Із урахуванням наслідків проведеного кримінологічного дослідження осіб, причетних до наркобізнесу, вважаємо, що зазначене у подальшому уможливіть на практиці своєчасно вживати належних заходів щодо попередження злочинних дій з боку зазначеної категорії, а також розробляти практичні рекомендації з їх виявлення, вивчення, впливу, встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів, їх попередження, усунення та розкриття.