звернено стягнення за позовом кредитора. Тому в сучасному праві розроблена система засобів (способів), покликаних зробити положення кредитора більш надійним, в певній мірі забезпечити виконання зобов’язання боржником. Вони полягають в покладені на боржника додаткових обтяжень на випадок невиконання чи неналежного виконання зобов’язання, або в притягнені до виконання зобов’язання поряд з боржником третіх осіб, як це відбувається при поручительстві, або в резервуванні майна, за рахунок якого може бути досягнуто виконання зобов’язання (завдаток, застава), або в видачі зобов’язання уповноваженими на те органами оплатити визначену грошову суму (банківська гарантія).
Способи, що стимулюють належне виконання сторонами покладених на них зобов’язань, визначаються законодавством або встановлюються угодою сторін. Більшість із способів забезпечення виконання зобов’язань має залежний від основного зобов’язання характер і при недійсності основного зобов’язання, чи припинені його дії припиняють своє існування. Але законодавством передбачені і такі способи забезпечення, які можуть бути самостійними, наприклад, банківська гарантія.
Способи, що забезпечують виконання зобов’язань, встановлюються в інтересах кредитора. Хоча не всі способи забезпечення відносяться до санкцій, але всі прямо чи опосередковано створюють додаткові обтяження для боржника. Так, при заставі кредитор за рахунок заставленого майна боржника має право погасити свої претензії до нього. За рахунок цього ж майна можуть бути погашені і додаткові вимоги кредитора по сплаті неустойки, відшкодуванню збитків та ін.
Обраний сторонами спосіб забезпечення виконання зобов’язань повинен бути письмово зафіксований або в самому зобов’язанні, на забезпечення якого він направлений, або в додатковій угоді.
Деякі з способів вимагають не просто письмової, а і нотаріально завіреної форми їх здійснення і навіть cпеціальної реєстрації (застава, банківська гарантія).
Всі способи забезпечення носять зобов’язально-правовий характер і мають на меті сприяти виконанню зобов’язання, що виявився причиною їх встановлення. Але засоби досягнення мети належного виконання зобов’язань різні. В деяких ситуаціях бажання уникнути відповідальності (сплати штрафних санкцій) стимулює боржника до належного виконання основного зобов’язання, в інших, загроза втратити майно (застава), навіть, якщо це не і не супроводжується якими-небудь додатковими обтяженнями, спонукає боржника до того ж.
В залежності від того, що складає зміст способу забезпечення виконання основного зобов’язання чи тільки досягнення з його допомогою виконання основного зобов’язання чи також покладення на боржника додаткового обтяження способи забезпечення або відносяться до “міри” відповідальності,або за такі не визнаються. Так, неустойка відноситься до заходів цивільно-правової відповідальності, а застава, поручительство, банківська гарантія не є мірою відповідальності [10, с. 72 ].
Основним завданням правового регулювання зобов’язальних відносин є створення сприятливих умов для запобігання невиконанню чи неналежному виконанню цивільно-правових зобов’язань. Досить широкі можливості для захисту інтересів добросовісної сторони дає чинне законодавство, зокрема інститут забезпечення зобов’язань. Забезпечення зобов’язань є суттєвим чинником їх належного виконання, а від обрання відповідного способу забезпечення залежить у кінцевому підсумку задоволення тією чи іншою мірою вимог кредиторів.
Зобов’язання які виникають з договорів, повинні виконуватись добросовісно, належним чином і у встановлені строки. У випадку невиконання , неналежного виконання чи інших порушень принципів виконання зобов’язань до винної сторони застосовуються заходи примусового впливу, зокрема це – спонукання (примушування) боржника до виконання зобов’язання і відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням зобов’язання. Проте спонукання до виконання не завжди може бути застосоване , а наявність і розмір збитків інколи важко довести. Навіть при використанні кредитором заходів відповідальності щодо несправного боржника у останнього може не знайтись необхідного для задоволення вимог майна [12, с. 39].
Як правильно зазначив Г.Ф. Шершеневич, “зобов’язання дає право вимагати , але не примушувати до виконання дії, обіцяної боржником. Якщо з цього боку немає і не може бути будь-якого забезпечення тому, що встановлене зобов’язання буде точно виконане , то принаймні необхідно забезпечити вірителю той майновий інтерес, який для нього пов’язується із зобов’язанням” [9, с. 143 ].
Задля попереднього забезпечення майнових інтересів використовуються спеціальні заходи забезпечувального характеру, які слугують гарантією належного виконання боржником зобов’язання. Як нам відомо, такі заходи називаються способами забезпечення виконання зобов’язань.
У процесі дослідження динаміки зобов’язань, у зв’язку з розглядом прав та обов’язків учасників зобов’язань здійснювалося вивчення і дослідження цивілістичною наукою цього правового інституту. Слід зазначити, що вчення про способи забезпечення зобов’язань було започатковане ще римськими юристами. Як ми вже зрозуміли, римському праву були відомі такі способи забезпечення виконання зобов’язань, як: завдаток, неустойка, порука і застава.
РОЗДІЛ 2. ВИДИ ЗАСТАВИ
2.1. Іпотека
Перехід України до ринкової економіки значно актуалізував проблему забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань. У свою чергу це змусило звернути більшу увагу на засоби забезпечення виконання зобов’язань, в тому числі й на ті засоби, які за часів соціалістичної економіки використовувались вкрай обмежено (застава), або не визнавались цивільним законодавством взагалі (іпотека), а тому не використовувались. Одночасно з початком формування ринкової економіки в Україні багатократно збільшилась кількість учасників цивільних правовідносин, які в силу специфіки своєї економічної діяльності є орієнтованими на використання іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільних зобов’язань. Йдеться перш за все про утворення великої кількості банків, які попри несприятливі економічні умови здійснювали кредитування суб’єктів підприємницької діяльності. Їх не влаштовували успадковані від соціалізму засоби забезпечення виконання позичальниками зобов’язань щодо повернення кредитів. В умовах нестабільності економіки, банки прагнули забезпечити виконання зобов’язань щодо повернення кредитів майном, яке було б зарані визначене та на яке можна було б звернути стягнення у разі порушення зобов’язання щодо повернення кредиту. При цьому перевага надавалась майну нерухомому, яке завжди було індивідуалізоване, стосовно якого діє спеціальний порядок відчуження,