Законодавець досить швидко відгукнувся на потреби економіки. Уже в жовтні 1992 р. був прийнятий Закон України “Про заставу”, що містив розділ, присвячений іпотеці. Найбільш розвинутою формою застави є іпотека. В Росії цей вид застави не застосовувався з 1917 року через відсутність права власності на землю З економічної та правової точки зору іпотека викликає особливий інтерес Оскільки радянське соціалістичне цивільне право іпотеку не визнавало, з переходом до ринкової економіки не було досвіду правового регулювання іпотечних відносин, як правотворчого, так і правозастосовчого. Це обумовило недоліки в регулюванні іпотечних відносин. Необхідно було краще осмислити відповідні економічні та правові проблеми. Але наука цивільного права України не звернулась до цієї проблеми як до проблеми актуальної. Лише Ч.Н. Азімов здійснив дослідження заставного права, результати якого були викладені в брошурі. Пізніше до проблеми іпотеки звернулась доцент І.І. Пучковська. Цього було явно недостатньо, особливо в порівнянні з тією увагою, якою проблема іпотеки користується серед російських науковців [25, с. 367].

У відповідності до ст.30 закону України “Про заставу” іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов‘язане з землею -будівля, споруда, квартира, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, а також інше майно віднесене законодавством до нерухомого. Оскільки легальне визначення поняття нерухомого майна в українському законодавстві відсутнє, то доводиться виходити з радянського теоретичного підходу до визначення нерухомості, яке до речі сприйняте російським законодавством, і відповідно до якого нерухомим майном визнається: земельні участки, участки надр, обособлені водні об‘єкти, і всі ті об‘єкти, які пов‘язані з землею так, що їх переміщення неможливе без спричинення шкоди їх призначенню, в тому числі будівлі, споруди, житлові та нежитлові приміщення, ліси, багаторічні насадження, підприємства як цілісний майнові комплекси ( Закон РФ “Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та угод з ним” від 17 .07 1997 року).

Як вже було сказано раніше, нормативна база застосування застави, а отже і іпотеки в Україні є недосконалою. Специфіка самих заставних відносин полягає в тому, що багато питань віддається на погодження сторін договору застави. Таким чином можна говорити про те, що договір між сторонами є визначальним у відносинах між ними. Важливість договору застави підтверджується і тим, що закон вимагає обов’язкової письмової, а для іпотеки ще й нотаріальної, форми його укладення. Іпотечна система України, яка як відомо складається з законодавства про оборот нерухомості та органів. які обслуговують цей оборот, є недосконалою [28].

Стаття 12 Закону України “Про заставу” передбачає необхідні реквізити договору застави. Серед них: найменування (прізвище, ім’я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання зобов”язання, опис, оцінка і місцезнаходження майна, а також будь-яка інша умова відносно якої хоча б одна з сторін бажає досягти угоди.

14 березня 1995 року Законом України “Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів" данна стаття була доповнена частиною, що передбачає обов”язковість перевірки достовірності та повноти балансу або фінансового стану сторін договору застави, якщо цього вимагає хоча б одна з них [14, с. 642 ] .

Загальна вимога до договору застави полягає в тому, що він має бути укладений в письмовій формі. Договори про заставу нерухомого майна (жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, інших будівель та споруд, підприємства чи його структурного підрозділу, земельної ділянки, багаторічних насаджень тощо), транспортних засобів, космічних об'єктів, товарів в обороті або у переробці підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Посвідчення угод про заставу житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна (іпотека) провадиться за місцезнаходженням вказаного майна. Договори про заставу транспортних засобів та космічних об'єктів посвідчуються за місцем реєстрації цих засобів та об'єктів[15, с. 642].

Надана громадянинові у приватну власність земельна ділянка може бути об'єктом застави лише за зобов'язанням з участю кредитної установи (стаття 6 Земельного кодексу України).

Договори про заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються нотаріусом за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що заставляється, після перевірки відсутності заборони відчуження або арешту цього майна.

В разі, коли заставодавцем є особа, якій передано майно і право його застави, нотаріусу подаються документи, що стверджують факт передачі майна і права його застави.

При посвідченні договорів про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража нотаріус вимагає довідку-характеристику бюро технічної інвентаризації, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена – довідку виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів, в якій викладена характеристика вказаних об'єктів договору застави.

Якщо договір про заставу майна укладається у зв'язку з укладанням іншого договору щодо цього майна і у нотаріуса є зазначені вище документи, другий раз ці документи не подаються.

Договори про заставу цілісного майнового комплексу державного підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд посвідчуються нотаріусом за наявності дозволу та на умовах, погоджених з органом уповноваженим управляти відповідним державним майном.

З моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства застава такого майна може здійснюватись підприємством з дозволу відповідного органу приватизацію (регіонального відділення або представництва Фонду державного майна України).

Майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано у заставу тільки за