Майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови відділення його в натурі. Згода співвласників повторно не вимагається, якщо договір про заставу майна складається у зв'язку з посвідченням договору купівлі-продажу цього майна з розстрочкою платежу.

Договір про наступну заставу вже заставленого майна може бути посвідчений, якщо інше не передбачено законом і попереднім договором застави.

Одночасно з посвідченням договору про іпотеку нотаріус, якщо це передбачено договором, накладає заборону на відчуження предмета іпотеки.

Крім того питання пов’язані з формою договору застави регулюються також ст. 577 Цивільного кодексу України [16, ст 577]. Зокрема в ній передбачається можливість сторони, яка виконала повністю чи частково умови договору, у випадку коли інша сторона ухиляється від нотаріального посвідчення договору, звернутися до суду з позовом про визнання угоди дійсною.

Право заставодержателя на заставлену річ за загальним правилом виникає з моменту укладення угоди, якщо річ не передається йому вже після цього. Якщо ж угода підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту такого посвідчення.

Звертає також на себе увагу перший абзац статті 10 Закону, який зобов”язує страхувати заставодержателя заставлене майно. Незрозуміло, чому законодавець відродивши цю норму (вона містилася в Цивільному кодексі 1922 року) не вказує за рахунок кого має проводитись таке страхування. З тексту статті можна зробити висновок, що заставодержатель стахує майно за свій рахунок. Але далі в законі ніде не зазначається його право на компенсацію затрат на стахування у випадку виконання боржником своїх зобов’язань і більш того не можна точно сказати, що заставодержатель може отримати таку компенсацію з заставленого майна при зверненні на нього стягнення. Далі абзац другий вказанної статті зобов’язує ломбарди стахувати заставлене майно за рахунок заставодавця.

В попередній главі ми вже зупинялися на деяких питаннях пов’язаних з визначенням у нашому законодавстві предмету застави. Важливість цих проблем для заставного права вцілому спонукає до більш детального їх висвітлення Проаналізувавши діюче законодавство, підзаконні та нормативні акти можна навести таку класифікацію предметів застави:

- земельні ділянки в межах, передбачених чинним законодавством, нерухоме майно, що пов'язане з землею: будівлі, споруди, квартири, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс, багаторічні насадження та інше майно, віднесене законодавством до нерухомого та на яке може бути звернене стягнення і яке може бути відчужене;

- товари в обороті або переробці - сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція;

- рухоме майно - майно, яке не віднесене до нерухомого, не пов'язане з землею, що вільно пересувається (транспортні засоби, сільськогосподарські машини, устаткування, що не потребує монтажу, тощо);

- майнові права - права на вимоги за зобов'язаннями, в яких Заставодавець виступає кредитором;

- цінні папери - векселі, облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик, акції, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати.

Інструкція Національного банку України “Про методичні рекомендації по застосуванню банками Закону України “Про заставу” № 21315\11 від 08.10.93 передбачає серед інших цінних паперів, які можуть, на думку Національного банку, бути предметом застави і приватизаційні папери. Але п. 3 статті 5 Закону України “Про приватизаційні папери”[17, с. 352] забороняє використовувати їх як засіб забезпечення зобов’язань [18, п. 4].

Предметом застави не можуть бути об”єкти державної власності приватизація яких заборонена законом, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації; національні культурні та історичні цінності, які знаходяться у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національногокультурного надбання, а також вимоги, які мають особистий характер, та інші вимоги, застава яких забороняється законом.

Предметом застави можуть бути і речі і їх плоди. Останні поділяються на невіддільні та віддільні. Невіддільні плоди є елементом речі, тому вони є складовою частиною предмету застави, якщо інше не передбачається в договрі чи законі. Якщо плоди відділяються від основної речі вони можуть самостійно бути предметом цивільного оббігу а отже і предметом застави.

У процесі наукового дослідження отримано результати наслідком яких є пропозиція доповнити Закон України “Про іпотеку” положенням про те, що державна реєстрація іпотеки морських торговельних суден, суден внутрішнього плавання та повітряних суден здійснюється органами, які здійснюють реєстрацію таких видів майна;

Вважаємо за недоцільним визнання предметом іпотеки незавершеного будівництвом нерухомого майна, оскільки всі відповідні соціальні, економічні, організаційні та правові проблеми вирішуються переданням в іпотеку прав на нерухоме майно, будівництво якого не завершено, або переданням в іпотеку земельної ділянки, на якій розташований об’єкт незавершеного будівництва;

Нажаль змушені констатувати той факт, що Закон України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” не перешкоджає переданню в іпотеку майна державних підприємств, що належить їм на праві господарського відання [39, с. 3].

Виникнення, зміна та припинення речових і зобов’язальних правовідносин, які утворюють правову конструкцію іпотеки, здійснюється не завжди на підставі одних і тих самих юридичних фактів. Тому формулювання “застава виникає”, “застава припиняється” є некоректними, вносять невизначеність у відповідні правовідносини. Від цих формулювань доцільно відмовитись, коли підставами виникнення та припинення двох названих видів іпотечних правовідносин є різні юридичні факти;

Пропонуємо встановити, що пріоритет переважного права іпотекодержателів, що визначається за моментом державної реєстрації іпотек, не може перешкоджати визнанню недійсними договорів іпотеки, якими порушуються зобов’язальні або речові права інших осіб щодо предмета іпотеки, хоч би ці права і не були зареєстровані;

Вилучення із законодавства положення про право іпотекодержателя вимагати від будь-якої особи припинення посягання на предмет іпотеки породжує сумніви в існуванні