РОЗДІЛ 2

Основні напрямки реалізації кримінологічної (профілактичної)

політики в Україні

Україна взяла курс на формування її, як держави, основною ознакою якої є забезпечення сталого правопорядку шляхом підвищення правової культури її громадян, проведення діяльності, спрямованої на запобігання правопорушенням, забезпечення ефективного соціально-правового контролю за ними.

Враховуючи те, що стан правопорушень у державі є одним з вагомих чинників соціально-економічної ситуації в різних галузях її господарювання, на сьогодні вже запроваджена відповідна система комплексних профілактичних програмних заходів [7, с 104]. Завдяки їх реалізації зменшилась кількість зареєстрованих злочинів, у тому числі загальнокримінальної спрямованості, скоротилася кількість найбільш суспільно небезпечних і резонансних злочинів та злочинів, вчинених із застосуванням зброї.

Проте невирішеність низки проблем у сфері профілактики правопорушень, пов'язаних значною мірою з відсутністю необхідних коштів, а також динамічні процеси, що відбуваються в економіці та соціальній сфері держави – виникнення значної кількості нових суб'єктів господарювання та форм господарської діяльності, зміни у сфері зайнятості, зростання урбанізації та міграції тощо, – сприяють виникненню ряду негативних соціальних явищ (бідність, безробіття, дитяча бездоглядність, жебрацтво), які впливають на зміни стану злочинності та правопорушень, їх структуру, форми та способи протиправної діяльності [29, с.96].

На сьогодні залишається високим рівень тяжких насильницьких злочинів (умисних убивств, тяжких тілесних ушкоджень) та корисливо-насильницьких посягань (розбійних нападів, грабежів). Зростає злочинність у сфері господарської діяльності, відповідно до змін умов господарювання та ринкової кон'юнктури відбувається постійне оновлення її способів і форм. Спостерігається зростання рівня корупції, яка стала притаманна практично всім сферам життєдіяльності суспільства. Дії організованих злочинних груп і злочинних організацій набувають більш витонченого та прихованого характеру, вони активно втручаються у сферу економіки [32, с 17]. Вжиті заходи дозволили зупинити процес „тінізації" економіки, спостерігається тенденція до скорочення тіньового сектору та збільшення надходжень до бюджету, але держава все ще недоотримує значні кошти, що гальмує соціально-економічні реформи [58, с.3]. Продовжують мати місце злочини у сфері інтелектуальної власності, набувають дедалі більшого поширення злочини, пов'язані з торгівлею людьми. Збільшується кількість злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, зростає чисельність наркоманів [10, с.63]. Спостерігається постійне збільшення кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, діти опинилися перед небезпекою потрапити у сферу впливу кримінальних структур, стати на шлях жебракування та бродяжництва.

Усе це зумовлює необхідність активізації профілактики правопорушень, оновлення її форм і методів відповідно до нових соціально-економічних умов у країні [44, с.399]. Профілактика правопорушень повинна відбуватися шляхом узгодженого та координованого здійснення комплексу заходів, передбачених відповідними комплексними програмами. Вперше за роки незалежності Української держави в Постанові Верховної Ради „Про державну програму боротьби зі злочинністю" від 25.06.1993 року було відображено загальнодержавну кримінологічну програму на 1993-1995роки.

Вона складається із наступних розділів: І. Організаційні та правові заходи; II. Профілактика правопорушень; III. Зміцнення громадського порядку та безпеки; IV. Боротьба з організованою злочинністю та злочинністю у сфері економіки; V. Міжнародне співробітництво у сфері боротьби зі злочинністю; VI. Удосконалення кримінально-виконавчої системи; VII. Кадрове та матеріально-технічне забезпечення правоохоронної діяльності [11, с.1]

Зазначена програма поруч з постановами, здійснення яких сприяло отриманню криміналізації України у кризові роки після здобуття її незалежності, коли рівень злочинності суттєво зріс, містила певні недоліки, а саме - була прийнята без належного наукового обгрунтування, без правового і фінансового забезпечення основних профілактичних заходів.

Втіленням державної кримінологічної (профілактичної) політики України наприкінці XX ст. стала Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затверджена Указом Президента України №0837 від 17 вересня 1996 року, що містить 13 розділів: І. Організаційно-правові заходи; II. Забезпечення конституційного ладу, прав і свобод людини; III. Профілактика правопорушень і злочинності; IV. Боротьба з наркоманією і алкоголізмом; V. Боротьба з організованою злочинністю і корупцією; VI. Боротьба зі злочинністю в сфері економіки; VII. Поліпшення розслідування кримінальних справ та розшукової роботи; VIII. Удосконалення кримінально-виконавчої системи; IX. Міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю; X. Науково-методичне забезпечення боротьби зі злочинністю; XI. Кадрове забезпечення боротьби зі злочинністю; XII. Матеріально-технічне забезпечення правоохоронних органів; XIII. Перспективні заходи [12, с.1].

Попри схожість структури цих програмних документів, у Комплексній цільовій програмі з'явилися нові розділи, обумовлені нагальними потребами створення передумов для боротьби зі злочинністю. Вперше було приділено увагу протидії наркоманії і алкоголізму. Уявляється, що одночасно такої профілактичної протидії заслуговували і інші соціальні хвороби, що мають пряме відношення до стимулювання злочинності – токсикоманія, туберкульоз, хвороби, що передаються статевим шляхом, СНІД, чого зроблено не було [8, с.2]. Комплексна програма передбачає рекомендації щодо розслідування злочинів особливої ваги (вбивств на замовлення, злочинів з ознаками тероризму, економічних злочинів тощо), спрощеного порядку попереднього розслідування та розгляду окремих категорій справ (Розділ VII); роботу по науково-методичному забезпеченню боротьби зі злочинністю, здійсненню перспективних заходів. Контроль за виконанням програми покладався на Кабінет Міністрів України та Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України.

Основні напрямки кримінологічної (профілактичної) політики України початку XXI ст. чітко виписані у затвердженій Указом Президента від 25 грудня 2000 року Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки, яка складається з наступних розділів: І. Організаційне забезпечення профілактики злочинності; II. Правове забезпечення профілактики злочинності; III. Захист життя, здоров'я, честі і гідності особи, її майна від злочинних посягань; IV. Протидія організованій злочинності і корупції;