Соціальна сфера. Головна проблема, яка існувала і в СРСР і, яка існує до сьогодні - це майнова нерівність членів суспільства. Вона була й буде у будь-якому суспільстві, але за наявності малого прошарку багатих людей і переважної кількості бідних можливості досягнення достойного рівня життя для останніх стають ще більше проблематичними. Така ситуація створила велику соціальну напругу, оскільки протиріччя між благами, які є стандартами у суспільстві, і можливостями їх досягнення виступають корінними чинниками злочинності. Вважається, що стабільність у суспільстві піддається випробуванню, коли різниця між рівнем життя багатих і бідних прошарків населення перевищує 10-кратну величину. В Україні з моменту здобуття нею незалежності ця різниця сягає 20 і більше разів. Розшарування в українському суспільстві призвело до появи незначного відсотка дуже багатих людей, тоді як понад 60 % перебувають за межею бідності. За соціологічними даними, суспільство криміналізується, якщо в ньому поза межею бідності знаходиться більше 10 % населення. Так званий середній клас є запорукою його стабільності. Проблемою завжди була і залишається на сьогоднішній день нелегальна міграція, оскільки чимало мігрантів створюють етнічні злочинні угрупування, які займаються наркобізнесом, захопленням заручників з метою викупу, розбійними нападами, шахрайством тощо. Боротьба з нелегальною міграцією є поки що проблематичною через відкритість кордонів, відсутність ефективного законодавства.

Політична сфери. Постійна боротьба за владу, за можливість розпоряджатися матеріальними багатствами і людьми, непорозуміння між різними гілками влади, особливо законодавчою і виконавчою, нерозвинутість судової влади стало криміногенним фактором в державі.

Залишення ще з радянських часів в сьогоднішній державній політиці пріоритетним напрямом економічний розвиток країни тільки загострив численні криміногенні чинники, що детермінують злочинність. Найбільш сильнодіючими з числа криміногенних детермінантів з'явилися такі чинники, як: бідність більшості населення, негативні демографічні процеси (неконтрольована міграція, висока смертність, низька народжуваність і т.д.), висока дитяча безпритульність, падіння моральності в суспільстві, високий рівень корумпованості державного апарату і місцевого самоврядування.

Ці та інші криміногенні процеси у свою чергу погіршили ситуацію в самій економіці, що привело до значного погіршення становища в соціально-політичній і духовній сферах суспільства.

Складна криміногенна ситуація, яка склалася в Україні потребувала утворення окремої підгалузі політики боротьби зі злочинністю –кримінологічної (профілактичної) політики.

Уявляється, що науковий інтерес щодо визначення на теоретичному і практичному рівнях кримінологічних та криміногенних ситуацій як передумов для розробки і реалізації кримінологічної політики повинен стимулювати державно-правову та управлінську діяльність у сфері запобігання та протидії злочинам. Оціночно-експертний напрям кримінологічної політики повинен бути пріоритетним у законодавчій та нормативній (підзаконній) сферах державної діяльності [35, с.9].

Необхідно "реанімувати" певні спроби впровадження в практику законотворчої діяльності кримінологічної експертизи. Значний інтерес викликає подальше правове та організаційне забезпечення кримінологічної політики з урахуванням конкретних джерел та ресурсів, необхідних для цього, а також – інформаційного забезпечення щодо формування та реалізації кримінологічної політики.

Проте відсутність науково аргументованої кримінологічної (профілактичної) політики в державі приводить до того, що як і раніше домінує вузько-відомчий підхід, що не приносить позитивних результатів. Як приклад "псевдосистемного" підходу до попередження злочинності, можна назвати чергову Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роках, у якій характер пропонованих заходів і коло їх виконавців не піддаються ніякому логічному поясненню. Увага керівників держави повинна бути зосереджена на складніших проблемах - причинах масового залучення населення в злочинну діяльність, розповсюдженні в суспільстві правового нігілізму і кримінальної ідеології [36, с.28].

Формування кримінологічної (профілактичної) політики в сфері боротьби із злочинністю неможливе без інформаційно-аналітичного забезпечення [41, с5]. Відомчий порядок реєстрації злочинів і ведення статистики не може забезпечити отримання адекватного уявлення про криміногенну ситуацію в країні і регіонах. На 1 з'їзді кримінологів України висловлювалась пропозиція про необхідність видання незалежної аналітичної збірки, в якій би акумулювалася інформація про криміногенну ситуацію в наший країні. Важко уявити розвиток науки кримінології, практичне прогнозування злочинності та застосування до неї профілактичних заходів без подібної інформації.

Формування генеральної і регіональної кримінологічної (профілактичної) політики припускає здійснення моніторингу кримінології суспільних процесів і явищ. Важливо не тільки отримати знання про криміногенну ситуацію в країні і регіоні, але і виявити адресатів –потенційних ефективних споживачів інформації кримінології, в числі яких повинні бути як центральні, так і регіональні суб'єкти боротьби із злочинністю [33, с.3].

Кримінологи за роки свого "вторгнення" в соціальне життя напрацювали немало практично значущих рекомендацій по профілактики злочинів в різних галузях промисловості і сільського господарства. Заходи по профілактики злочинності стосуються як організації виробничих процесів (з погляду їх криміногенної уразливості), так і виховної роботи з різними категоріями тих, що працюють, а також методів обліку, охорони матеріальних засобів і т.д [46, с.61].

У зв'язку з цим, слід особливо наголосити на важливості й актуальності розробки наукових основ політики у сфері профілактики злочинів. Сучасні умови диктують необхідність застосування наукових досягнень в управлінні будь-якими соціальними процесами, у тому числі і негативними [36, с.27]. Політика у сфері профілактики злочинів у цьому плані – не виключення, – вона також потребує методологічно витриманої, науково обґрунтованої теорії. При