Наступним надзвичайно важливим моментом, без якого неможливо забезпечити дієвий успіх щодо профілактики злочинності, є широке вивчення і поширення позитивного досвіду боротьби зі злочинністю. У розробці даного напряму наука кримінологія ще у боргу перед практикою [22, с.43]. Відомо, що для успішної реалізації кримінологічної політики, прийняттю своєчасних рішень, повинен передувати прогноз кримінології, на основі якого плануються профілактичні заходи. При цьому важливо знати перспективу можливих негативних і позитивних моментів, що можуть вплинути на злочинність, тенденції її зміни, закономірності й особливості прояву з урахуванням соціально-історичних, економічних, соціально-демографічних і територіальних умов як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні. На жаль, далеко не в кожному регіоні проводилися і проводяться, необхідні наукові дослідження характеристик злочинності, закономірностей її прояву, причин і умов поширеності з урахуванням територіальних особливостей. Необхідне глибоке проникнення у механізми детермінації злочинності соціальним середовищем, виявлення всього їх різноманіття, системи причиново-наслідкових зв'язків. Практика потребує наукових рекомендацій про розстановку сил, повне використання прийомів і засобів у боротьбі зі злочинністю (в т.ч. з урахуванням місцевих умов), особливості прояву окремих соціальних процесів, що детермінують рівень, поширеність, характеристику й інші показники злочинності [29, с.96].

Наукове обґрунтовування при розробці і застосуванні заходів профілактики дозволить не тільки вибрати з великої кількості заходів найефективніші, що відповідають вимогам, а у разі потреби уміло і гнучко розподілити та перерозподілити сили.

Як показує досвід, знання можливих змін злочинності у зв'язку з певними подіями, що відбуваються, планування сил і засобів боротьби, правильна розстановка і використовування кадрів дозволяють одержати бажані результати.

1.1. Поняття, завдання, джерела та принципи кримінологічної (профілактичної) політики.

Першим, хто ввів в науковий обіг поняття "кримінологічна політика" та проаналізував змістовну її сторону, був М.М. Бабаев [49, с. 136]. На його думку, "політика кримінології - це здійснювана на основі загальносоціальних і спеціально кримінологічних заходів цілеспрямована і науково обґрунтована діяльність державних органів і громадських організацій з виявлення чинників і механізмів злочинної поведінки, усунення з життя суспільства причин, що породжують злочини, виправлення і перевиховання осіб, що вчинили злочини".

Кримінологічна політика розглядається, як основоположна частина кримінальної політики і виконує роль в загальнодержавному процесі протидії правопорушенням [33, с.2].

Кримінологічна політика – свого роду мистецтво управління складною системою заходів попереджувального впливу на злочинність, засноване перш за все на глибокому вивченні злочинності і її причин, соціальних можливостей по зниженню ступеня активності їх прояву, розробки науково обґрунтованої стратегії і тактики попереджувальної діяльності, що визначає основні, некаральні напрямки в боротьбі з злочинністю [ 65, с 188].

Науково-практичний інтерес сучасної кримінологічної політики полягає в тому, що для неї є характерною, перш за все, експертна обробка проектів законів та інших рішень вищих органів державної влади, в тому числі й у сфері кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, реальної оцінки можливостей правоохоронних органів в запобіганні злочинам, у вирішенні гострих соціально-економічних протиріч, розробці комплексних програм щодо запобігання злочинності і т. ін. Інтерес щодо розкриття принципів, основних етапів розвитку кримінологічної політики повинен спонукати до подальшої розробки сучасної концепції кримінологічної політики України, законодавчого визначення суб'єктів її формування і реалізації перспективних напрямів та пріоритетних досліджень, включаючи теоретичні й прикладні аспекти [35, с.4].

Кримінологічна політика, яка потребує подальшого дослідження сьогодні, є складним явищем, що знаходиться лише на стадії формування та розвитку, оскільки вітчизняною кримінологічною наукою не було своєчасно зазначена як важливий компонент предмета вивчення, який реально існує протягом тривалого часу (про що свідчить багато чинників: нормативних, правових, організаційних, дослідницьких і т.ін.) [41. с.5]. Тому кримінологічну політику на сучасному етапі розвитку держави можна визначити як певну функціональну дефініцію влади, а саме, як:

- частину внутрішньої соціальної політики у сфері боротьби зі злочинністю;

- спосіб наукового бачення та практичної діяльності держави і суспільства в цілому, шляхи і засоби, за допомогою яких здійснюється захист суспільства і громадянина від злочинних посягань;

- особливий вид людської діяльності, пов'язаної із загально-соціальними та спеціально-кримінологічними заходами дослідження, запобігання та протидії злочинній діяльності о наукову платформу вибору мети та завдань, стратегії і тактики, які ведуть до реалізації обумовлених соціальними інтересами потреб;

- галузь взаємовідносин політичних напрямів у системі державно-політичної діяльності (іншими галузями внутрішньої та зовнішньої політики держави);

- свідому, виважену, цілеспрямовану діяльність державних, політичних інститутів, у тому числі правоохоронних органів, інститутів громадянського суспільства і окремих громадян у сфері кримінологічної теорії і практики [33, с.5];

- як комплексний науково обґрунтований напрям активного наступу і протидії злочинності, який інтегрує і поєднує завершену систему взаємодії та використання досягнень і здобутків усіх наукових галузей та інститутів, які займаються проблемами злочинності (як фундаментальних, так і прикладних напрямів).

Кримінологічна політика інших вітчизняних вчених-кримінологів, повинна знайти своє місце як важливий компонент дослідження та вивчення предмета науки, а також навчальної дисципліни кримінології [32, с 17].

Особливою проблемою, як актуальний напрям сьогодення, вважається реалізація кримінологічної політики і практики, що полягає в систематизації та формуванні спеціальної нормативно-правової галузі кримінологічної практики, як складової кримінології, що поряд з іншими аргументами раз і завжди зніме полеміку про «юридичність» чи «неюридичність» даної науки (хоча дана юридичність існувала весь час, тільки до цього достатньо чітко не була визначена) [44, с.398].

Уявляється, що однією з форм проведення в життя кримінологічної політики можна вважати утворення і визначення в законодавстві системи органів і служб у