По-друге, кримінально-правова політика визначає інтенсив-ність профілактичної діяльності. Вбачається об'єктивним зменшення інтенсивності профілактичного впливу по мірі зменшення суспільної небезпечності злочину. У зв'язку із цим визначення кримінальним законом системи злочинів за ступенем тяжкості (суспільної небезпечності) є визначальним для встановлення інтенсивності профілактичного впливу - чим вища суспільна небезпека злочину – тим сильніший профілактичний вплив має здійснюватися з метою його запобігання [2, ст.12]. Одночасно це визначає і пріоритети профілактичної діяльності, коли в першу пергу, увага приділяється запобіганню тяжких і особливо тяжких злочинів, а вже пізніше – злочинів середньої та невеликої тяжкості злочинів.

По-третє, кримінально-правова політика визначає і деякі види профілактичної політики. Так, саме від кримінального права залежить здійснення профілактики первинної чи рецидивної злочинності, профілактики по виду злочинності (насильницької, господарської та т. ін.). Кримінально-правова політика визначає появу (а можливо і зникнення окремих видів кримінально-правової політики). Так, криміналізація [36, с.29] Дія використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів) викликала необхідність реалізації профілактичних заходів у цьому напрямі. Те саме може бути сказане щодо злочинів, пов'язаних із відмиванням (легалізацією) коштів, здобутих злочинним шляхом, низки злочинів проти довкілля та ін. Одночасно у зв'язку із декриміналізацією значної групи діянь зникли окремі напрями профілактичної політики (напр., попередження одержання незаконної винагороди від громадян за виконання робіт, пов'язаних з обслуговуванням населення, порушення правил торгівлі, викрадення або пошкодження документів, штампів, печаток та ін.)[65, с 191].

По-четверте, кримінально-правова політика (особливо через правозастосувальну практику) визначає основні напрями профілактичної політики у країні в цілому, у регіонах та на конкретних об'єктах. Це здійснюється через визначення пріоритетних завдань щодо запобігання видів злочинів, що мають найбільше поширення у конкретному регіоні чи на конкретному об'єкті.

Єдині цілі, завдання, правові принципи, на яких базуються кримінально-правова і кримінологічна політики, так само ставлять під сумнів доцільність їх ізоляції, відриву один від одного, штучного розмежування. Більш того, будучи найбільш тісно пов'язаними елементами політики у сфері боротьби зі злочинністю, кримінально-правова і кримінологічна (профілактична) складові взаємно збагачують одна одну і найраціональніше використання профілактичних засобів диктує необхідність законодавчого закріплення здійснюваних заходів попередження злочинності, створює можливості для ухвалення Закону про профілактику. Політика у сфері профілактики правопорушень, будучи головним напрямом у боротьбі зі злочинністю, покликана нейтралізувати, блокувати або усувати причини і умови, сприяючі злочинності, запобігати антигромадським проявам і злочинам з боку осіб, схильних до їх здійснення [33, с.4]. Можна назвати різні галузі або сфери застосування як в цілому кримінологічної політики, так і кожного з її напрямів. Виділення певних сил і засобів, їх обсяг і характер багато в чому залежать від характеристики злочинності, її структури, «географії», особливостей прояву та ін., а також завдань (найближчих і віддалених, перспективних), які визначені в межах країни в цілому або конкретного регіону.

Політика у сфері профілактики злочинів може успішно здійс-нюватися тільки в тому випадку, якщо вона спирається на наукові знання про причини, закономірності злочинності, тенденції її розвитку, зв'язки з іншими соціальними процесами [39, с.211]. У цьому значенні кримінально-правова політика виступає каталізатором наукових досліджень, є поштовхом для постановки і вирішення нових проблем кримінології, пов'язаних з розробкою заходів боротьби зі злочинністю.

Взаємодія кримінологічної (профілактичної) та кримінально-процесуальної політики, що визначає основні напрями правотворчої діяльності держави і правозастосувальної діяльності відповідних державних органів у сфері розслідування і вирішення кримінальних справ, проявляється, передусім, через регламентацію останньою компетенції суб'єктів профілактичної діяльності по виявленню і усуненню причин і умов конкретного злочину, а також координації діяльності щодо їх запобігання [З, ст.23]. Так, якщо в процесі досудового слідства були встановлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, процесуальний суб'єкт (орган дізнання, слідчий, прокурор, суд), відповідальний за справу на даному етапі, у встановленому порядку повинен на це відреагувати – шляхом внесення подання чи винесення окремої ухвали (постанови). Для встановлення конкретних причин злочину та умов, що сприяли його вчиненню, важливе значення має також взаємодія слідчого з органами дізнання, зокрема, щодо виконання останнім оперативно-розшукових дій за дорученням слідчого [52, с 189]. Окрім такої діяльності, профілактичну спрямованість повинна мати чи не кожна дія і рішення органу досудового розслідування (загальна і спеціальна превенція). Узагальнення виявлених причин і умов, які сприяли вчиненню конкретних злочинних діянь, може значно допомогти у здійсненні профілактичної діяльності.

Кримінологічна (профілактична) політика тісно пов'язана із кримінально-виконавчою політикою, завданнями якої є, у першу чергу, забезпечення реалізації кримінальної відповідальності і досягнення цілей, визначених у Кримінально-виконавчого кодексу України, серед яких, зокрема, можна виділити запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами [54, с 149]. Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими [4. ст.1].

На формування і розвиток стратегії кримінально-виконавчої політики буде впливати розвиток науки кримінології, яка, поряд з іншими науками, розробляє проблеми боротьби зі злочинністю. Отже, кримінологічні напрацювання в частині характеристики таких видів злочинності, як рецидивна злочинність, злочинність у місцях позбавлення волі,