Чинний Закон України “Про мови в Українській РСР” від 28 жовтня  р. № XI у ст. . “Мова роботи, діловодства і документації” закріплює положення: “В Українській РСР мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова. У випадках, передбачених у ч. ст. цього Закону, мовою роботи, діловодства і документації поряд з українською мовою може бути і національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості, а у випадках, передбачених у ч. цієї ж статті, – мова, прийнятна для населення даної місцевості.” Частина 2 ст. цього Закону передбачає: “В роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей (міста, райони, сільські і селищні Ради, сільські населені пункти, їх сукупність), можуть використовуватись поряд з українською і їхні національні мови.”

Цей Закон у ст. безпосередньо врегульовує питання мов “міжнародних договорів та угод”: “Мовами двосторонніх міжнародних договорів Української РСР, а також угод громадських органів, підприємств, установ і організацій Української РСР з громадськими органами, підприємствами, установами та організаціями інших держав є українська мова та мова іншої сторони договору чи угоди.” Слід зауважити, що цією статтею не передбачено альтернативи використанню української мови як мови двосторонніх договорів суб’єктів підприємницької діяльності України: вживається формулювання “та мова іншої сторони”, а не “або мова іншої сторони”, що передбачає необхідність наявності договору українською та іншою мовами.

Підкреслюючи, що питання “застосування мов визначаються виключно законами України”, зазначимо, що у деяких нормативно-правових актах передбачено складання первинних документів державною мовою. Договори, в тому числі зовнішньоекономічні договори (контракти), є різновидами первинних документів, оскільки вони – “це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції”, а “господарські операції – це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань і фінансових результатів.” Діючим український законодавством однак не заборонено складати документи, в тому числі договори, недержавною мовою.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) – це особливий вид договору, оскільки виникає у сфері здійснення зовнішньоекономічної (на відміну від “внутрішньоекономічної”) діяльності суб’єктами підприємницької діяльності. “Зовнішньоекономічна діяльність – діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.” (ст. Закону про ЗЕД). “Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України.” (ст. Закону України “Про підприємства в України” вiд 27 березня 1991 р. № 887-XII). У такому контексті використання української мови суб’єктами підприємницької діяльності України при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності також реалізує принцип мовної рівноправності, коли текст договору (контракту), як результат зовнішньоекономічної діяльності, укладається мовами його контрагентів. Підсумувати огляд українського законодавства можна так: зовнішньоекономічний договір (контракт) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності України з іноземною стороною має укладатися українською мовою та мовою іншої сторони, тобто – іноземною мовою. Як наслідок, зовнішньоекономічний договір (контракт) постає як текст, який укладаються різними мовами, і тому є багатомовним.

Сторони мають право самостійно та відповідно до вимог законодавства вирішувати питання про вибір конкретної іноземної мови тексту зовнішньоекономічного договору (контракту). Такою мовою зазвичай є мова іноземної сторони договору (договору).

На прийняття рішення про вибір іноземної мови зовнішньоекономічного договору (контракту), в якому один із контрагентів є суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України, впливають ряд чинників. Серед них варто назвати такі: вимоги законодавства держави, де зареєстрований, здійснює або поширює свою діяльність іноземний контрагент, вимоги законодавства, відповідно до якого укладається договір, бажання сторін уникнути ускладнень, пов’язаних із розумінням та тлумаченням положень договору, питання, пов’язані з визначенням мови арбітражного чи судового провадження у разі можливого спору, поширеність мови тощо.

Загалом у сфері міжнародного приватного права англійська мова є найбільш поширеною мовою укладення контрактів. У договірній практиці суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України з іноземними контрагентами поширеними є англійська, російська, німецька, французька, італійська та деякі інші мови.

Існує практика, коли суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України укладають зовнішньоекономічні договори з іноземними контрагентами виключно однією мовою. Так, наприклад, донедавна поширеною була практика укладення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України зовнішньоекономічного договору (контракту) тільки однією – російською мовою. Тут слід мати на увазі, що “зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів” (ч. ст. Закону про ЗЕД).

У господарській практиці також відомий випадок визнання недійсним зовнішньоекономічного договору, укладеного суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України виключно однією – англійською мовою (на тій підставі, що уповноважений на підписання українською стороною представник не зрозумів змісту договору). Загалом відзначимо сучасну тенденцію поширеного використання української мови при укладенні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України.

Оскільки практично кожен зовнішньоекономічний договір (контракт) передбачає положення про те, право якої держави застосовується до договору (контракту), а також способи та процедури вирішення спорів, остільки сторонам може бути доцільно чи зручно (але необов’язково) обрати мовою договору мову органу вирішення спору чи офіційну мову тієї держави, право якої застосовується до договору (контракту).

Іноземною мовою (або однією з мов) тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) також може стати мова, яку сторони вибирають для ведення переговорів. Це пояснюється тим, що саме у термінах такої вибраної мови сторони досягаються домовленості стосовно положень договору (контракту). Відповідно у такий спосіб легше