На вирішення питання про вибір мови тексту зовнішньоекономічного контракту опосередковано може впливати положення про мову судового чи арбітражного провадження, яка передбачається на випадок виникнення потреби у вирішенні спорів. Так, наприклад, у разі вибору сторонами договору (контракту) органом розгляду можливого спору Міжнародного арбітражу Американської арбітражної асоціації, слід мати на увазі таке положення Регламенту арбітражу цієї асоціації. У випадку, коли сторони не домовилися про інше, мовою арбітражного розгляду має стати мова документів, яка містить положення про арбітражну домовленість (угоду) (ст. Регламенту). Таким документом зазвичай є зовнішньоекономічний договір (контракт), який містить відповідне положення.

Кожна держава має право самостійно встановлювати вимоги щодо мов, якими має бути складено тексти договорів (контрактів) суб’єктів права такої держави або суб’єктів права (зовнішньоекономічної діяльності) інших держав, діяльність (у тому числі ефект) яких поширюється на території таких держав. Відповідні вимоги слід враховувати і суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України.

Законодавство деяких держав передбачає як загальне (у межах положень договірного права), так і спеціальне врегулювання цього питання. Так, за загальним правилом, німецьке договірне право не ставить вимоги про обов’язковість укладення договорів (контрактів), в якому однією із сторін є німецький контрагент, німецькою мовою. Це саме положення стосується і зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

У багатонаціональних США, де англійська мова не визнана офіційною державною мовою, прийнято спеціальні “мовні закони”, які зобов’язують використовувати інші мови для укладення контрактів. Законодавством деяких штатів (наприклад, Каліфорнія, Флорида, Іллінойс) передбачено положення про обов’язок суб’єктів права перекладати деякі письмові контракти на мови національних меншин (йдеться насамперед про “внутрішньо-економічні” договори).

Запровадження в США таких законів пов’язано передусім з прагненням зменшити небезпеку обману та шахрайства у комерційному обігу. Оскільки переговори часто ведуться переважно однією мовою (наприклад, іспанською), а контракти укладаються іншою (наприклад, англійською), законодавство зобов’язує забезпечити сторони щонайменше перекладом контракту. Таким чином робиться спроба сприяти досягненню прозорості контрактного процесу та ситуації, коли суб’єкти права свідомо та обізнано вступають у контрактні відносини, які спричиняють виникнення, зміну або припинення прав чи обов’язків.

Необхідно враховувати і досвід Франції. Так, у 1994 р. в цій країні було прийнято закон, яким впроваджено обов’язкове використання французької мови для оформлення будь-якого правочину, що стосується громадськості. Прийняття його було обумовлене надмірним, на думку ініціаторів законопроекту, поширенням англійської мови у Франції. Закон передбачає штрафні санкції (в тому числі й кримінальну відповідальність) за невиконання вимог законодавства. Однак, на думку спеціалістів, незважаючи на пафосні наміри нового законодавства та його економічно-протекціоністське значення, воно може розглядатися як бар’єр на шляху реалізації принципу вільного обігу товарів та руху людей, а отже, порушувати принципи права економічних спільнот низки держав Європи та Європейського Союзу.

Практиці ЄС відомі випадки, коли норми законів держав-учасниць ЄС визнавали невідповідними праву ЄС. Так, 1993 року Суд ЄС визнав недійсним бельгійський закон, подібний до згаданого вище французького. Цей закон зобов’язував усіх суб’єктів підприємницької діяльності використовувати під час продажу товарів загального вжитку лише мову того регіону, де вони продавалися. Підставою для визнання положень закону недійсним стало те, що він, на думку Суду ЄС, надмірно обтяжував торгівлю між країнами-учасниками, порушуючи таким чином принципи права ЄС. На ці та інші особливості використання мови у комерційній діяльності слід звертати увагу й суб’єктам підприємницької діяльності України, зокрема тоді, коли вони укладають зовнішньоекономічні договори (контракти) з іноземними суб’єктами підприємницької діяльності або коли провадження ними зовнішньоекономічної діяльності може мати ефект на території інших держав.

Зовнішньоекономічна діяльність у СРСР, одним із головних проявів якої є зовнішня торгівля, довгий час була монополією соціалістичної держави. Це означало, що наша держава здійснювала зовнішню торгівлю лише через спеціально створені для цього державні організації. Вона визначала за допомогою експортно-імпортного плану, що і в якій кількості має бути вивезене з держави, а що ввезене в неї.

З отриманням Україною незалежності та переходом від планової до ринкової економіки була ліквідована державна монополія зовнішньої торгівлі. Отже, українські суб’єкти господарювання будь-яких форм власності отримали реальну можливість бути повноправними учасниками зовнішньоекономічної діяльності. Зазначені соціально-політичні й економічні зміни, у свою чергу, обумовили гостру потребу у створенні принципово нового правового підґрунтя зовнішньоекономічної діяльності, з обов’язковим урахуванням світового досвіду.

Сьогодні як і раніше однією з найпоширеніших форм здійснення зовнішньоекономічної діяльності є договірна. Договори між підприємцями з різних країн укладаються у двох формах: усній та письмовій, що, безперечно, є більш поширеною.

Безпосередньому укладенню зовнішньоекономічних договорів у письмовій формі передує підготовча робота, яка складається з декількох взаємопов’язаних дій. По-перше, сторона, яка бажає експортувати або імпортувати відповідний товар, шукає партнера. Потім вона надсилає пропозицію щодо укладення договору одному або декільком конкретним особам (імовірним партнерам). Після отримання акцепту від зацікавленої особи, яка висловлює згоду з офертою, партнери остаточно узгоджують усі договірні умови та укладають договір. Позитивний результат виконання договірних зобов’язань залежить від удало проведеної підготовчої роботи, що передує укладенню договору. Найбільш важливим етапом підготовчих дій, на наш погляд, є насамперед узгодження (розробка та викладення) договірних умов. Навіть успішний вибір зарубіжного партнера залишиться безрезультатним, якщо підприємець проявить неуважність при складанні змісту договору, формулюванні окремих його умов, не використає можливі захисні механізми. Недоробки зазначеного підготовчого етапу можуть обернутися суттєвими матеріальними збитками при виконанні договору.

Отже, сторони повинні приділити дуже ретельну увагу розробці змісту умов зовнішньоекономічного договору. Загальні умови договорів (наприклад, ціна товару та базисні умови його постачання