Класичне вчення щодо добросовісності своїми витоками має римське право. Воно полягає у тому, що боржник має виконати зобов’язання не тільки відповідно до даної ним обіцянки, а й до вимог доброї совісті та з огляду на прийнятий у ділових відносинах порядок [1, с. 252].

Однак прогнозована сприятлива обстановка (у якій повинно відбутися виконання) може миттєво змінитися на несприятливу, коли не можливо виконати обов’язок так, як його було викладено первісно у договорі. Ось тоді на допомогу приходять спеціальні договірні умови під назвою «захисні застереження», за допомогою яких забезпечується нейтралізація можливих ризиків. Інакше кажучи, успішність ведення зовнішньоекономічної діяльності залежить не лише від добросовісної поведінки партнера, але й від правильного використання різноманітних захисних механізмів, насамперед захисних застережень.

На наш погляд, головними передумовами використання захисних застережень у змісті зовнішньоекономічних договорів є: ризик, що постійно супроводжує зовнішньоекономічну діяльність; необхідність розподілу такого ризику; тривалий характер виконання зовнішньоекономічних договорів; особливість правового регулювання відносин, пов’язаних з укладанням та виконанням зовнішньоекономічних договорів, та, як наслідок, можливість застосування до зовнішньоекономічного договору недосконалого законодавства; свобода договору.

Починаючи розгляд передумов загального характеру, слід звернутися до ГК України. Відповідно до його положення підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг із метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Відповідно зовнішньоекономічна діяльність (як певний різновид підприємницької діяльності) завжди є пов’язаною з великим ступнем ризику. Саме тому для захисту комерційних інтересів сторін зовнішньоекономічного договору завжди бажано, щоб останній містив у собі особливі умови, які були б направлені на мінімізацію або усунення ризику. Отже ризик, який завжди присутній при здійснені тих чи інших зовнішньоекономічних операцій, є головною загальною передумовою використання будь – якого захисного застереження.

Щодо етимології слова “ризик”, то М. Фасмер вважає, що воно запозичене із французької мови, в якій його значення походить до грецьких слів «ріскон» - «стрімчак» та «ріса» - «підніжжя скель» (ризикувати – лавірувати між скелями) [3, с. 485].

Загальним підсумком розгляду слова «ризик» у дореволюційній літературі є відокремлення з багатьох його значень ризику як конкретного юридичного поняття. Отже, у правовому сенсі за словом «ризик» закріпилося наступне змістове навантаження: небезпека, страх, загроза, що пов’язані з неминучістю несення невигідних матеріальних наслідків.

Проблемою ризику займалися багато науковців як у галузі права, економіки, так і в галузі філософії.

Серед науковців-правознавців найбільш заглиблено проблематикою ризику займався В.А. Ойгензихт. У своїй монографії «Проблема ризику у цивільному праві» він узагальнив та систематизував різноманітні визначення терміну «ризик», різновиди та основні теорії щодо нього [4].

Оскільки ризик є однією з найголовніших передумов використання захисних застережень у зовнішньоекономічних договорах, слід з’ясувати, що являє собою зазначене явище. Для початку наведемо декілька найбільш традиційних визначень терміну «ризик», представлених як ученими правознавцями, так і економістами.

А.І. Омельченко розглядає ризик як термін, який уживається для позначення сутності явищ, поява яких викликає майновий збиток. Він указує на два значення терміну «ризик»: 1) можливість наступу певної події, 2) сама подія, наступ якої обумовлює майновий збиток [5, с. 12].

М.С. Грінберг зазначає, що у цивільному обігу ризик являє собою правомірну небезпечну дію [6, с. 12].

К.В. Захаров убачає у ризику невизначеність ходу, результату та наслідків окремих операцій [7, с. 111].

А.Ю. Пекін розглядає ризик як діяльність, що пов’язана з подоланням невизначенності у ситуації неминучого вибору, у процесі якої є можливість кількісно та якісно оцінити вірогідність досягнення передбачаємого результату [8, с. 172].

В.М. Танаєв відокремив чотири групи «ризиків» у цивільному обігу: 1) ризик, безпосередньо пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності; 2) ігровий ризик; 3) зобов’язальний ризик; 4) страховий ризик [9, с. 21].

Д.І. Мейер вважає, що кожне зобов’язання супроводжується ризиком або страхом. Дія, що складає предмет зобов’язання, уявляється при його укладанні можливою, однак згодом неможливою. Неможливість здійснення дії складає майновий збиток, а зобов’язання нести зазначений збиток тим чи іншим учасником і являє собою ризик або страх [10, с. 377].

Л. Алексюк вважає, що діяльність господарюючого суб’єкта (підприємця) об’єктивно вимагає такі види ризику: 1) ризик випадкової загибелі майна, 2) комерційний ризик (можливість невиконання умов поставки), 3) економічний ризик (можливість зниження платоспроможності населення), 4) ціновий ризик (можливість підвищення рівня цін закупівлі товарів), 5) процентний ризик (можливість непередбаченої зміни процентної ставки на фінансовому ринку), 6) податковий ризик (введення нових податкових платежів), 7) інфляційний ризик ( можливість знецінення реальної вартості капіталу підприємства),

8) інвестиційний ризик (можливість виникнення непередбачених фінансових утрат у процесі інвестиційної діяльності), 9) ризик неплатоспроможності, 10) ризик утрати фінансової стійкості тощо [11, с. 17, 18].

В юридичній літературі зустрічаються інші, але дужі схожі класифікації ризиків, що мають місце у процесі здійснення підприємницької (зовнішньоекономічної) діяльності. Наприклад, В.Я. Горфінкель розподіляє підприємницький ризик на виробничий, комерційний, фінансовий, інвестиційний, ринковий [12, с. 215, 216]. Вітчизняною вченою-економістом Ж.Д. Яворською розроблено специфічну, дуже розгорнуту класифікацію економічного ризику за ринковими (сфера виникнення, рівень допустимості, вид економічної ситуації, у якій він має вираз тощо) та вербальними (ступінь очікування, міра доцільності, форма вираження, розмір тощо) ознаками [13, с. 8, 9].

Разом із тим,