Останньою головною, на нашу думку, передумовою є свобода зовнішньоекономічного договору.

Теорія цивільного права розподіляє всі договори на формальні та неформальні. Неформальна угода має місце у випадку, якщо сторони є повністю вільними у виборі засобів вираження своєї волі. Коли ж закон пред’являє пряму вимогу дотримання відповідної форми угоди, суворо обмежує вибір контрагентами засобів вираження їхньої волі, тоді мова йде про формальні угоди [23, с. 177]. Зовнішньоекономічний договір єднає в собі як формальні, так і неформальні начала. Однак саме останні являють собою безпосередню пряму передумову використання застережень, насамперед, у вигляді свободи договору. У договорах, де обидві сторони є підприємцями (яким є зовнішньоекономічний договір) свобода договору має більший прояв ніж у договорах, де однією зі сторін є споживач. Це пов’язано з тим, що лише у першому випадку, обидві сторони знаходяться у рівному положенні.

Свободу договору як правову категорію розглядали багато з відомих цивілістів. Наприклад, М.І. Брагинський убачає суть свободи договору в потрійному прояві. По-перше, у визнанні громадян та юридичних осіб вільними в укладанні договорів. Тобто сторони незалежно одне від одного та від держави мають право вирішувати питання про вступ між собою у договірні відношення. По-друге, у наданні сторонам можливості укладати будь-який договір, як передбачений, так і не передбачений законом та іншими правовими актами. Тобто сторони можуть самостійно створювати будь-які моделі договорів, які не суперечать діючому законодавству. По-третє, у свободі сторін визначати умови укладеного між ними договору. Єдина вимога до сторін у цьому випадку полягає в тому, щоб обрана умова не суперечила діючому законодавству [24, с. 153]. Разом із тим, на погляд більшості авторів, коло ознак, що пояснюють сутність свободи договору, є більш ширшим. Так, Я.М. Шевченко, Ю.К. Толстой та А.П. Сергіїв, крім названих, виділяють ще такі ознаки як: свобода у виборі партнера [25, с. 10], [26, с. 428, 429]; З.І. Цибуленко - заборону примусу відносно укладання договору [27, с. 358]; А.В. Луць - право сторін за своєю угодою змінювати, розривати або продовжувати дію укладеного ними договору, можливість встановлювати способи забезпечення договірних зобов’язань та форми відповідальності за їх порушення [28, с. 215]; Ф.І. Гавзе у якості ознак свободи договору додатково відокремлює наступні: об’єктом договору може бути будь-який предмет чи дія; розірвання договору може відбутися лише на вимогу однієї зі сторін, наслідки невиконання договору, якщо вони обумовлені в договорі, не можуть бути змінені судовими органами; відповідальність за невиконання договору повинна бути чисто цивільною) [29, с. 289].

Отже, практично усі автори виділяють у якості одного з найголовніших проявів принципу свободи договору - право сторін включати у договір будь-які умови, виходячи із взаємних інтересів, якщо вони не суперечать діючому законодавству. Один з аспектів договірної свободи полягає у наступному: коли умова договору передбачена диспозитивною нормою, сторони можуть своєю угодою виключити її застосування, або встановити умову відмінну від тієї, що міститься у ній. Тобто сторони зовнішньоекономічного договору, за власним бажанням, можуть користуватися як відомими комерційній практиці правомірними різновидами застережень, так і самостійно формулювати останні. Однак, підприємці, при включенні у зовнішньоекономічний договір будь-якого застереження, завжди повинні пам’ятати, що договірна свобода має певні межі, які окреслені правом, що підлягає застосуванню.

У зв’язку з наявністю всіх указаних у даному розділі дипломної роботи найбільш типових проблем та явищ (які і є передумовами використання захисних застережень) стає зрозумілою гостра потреба суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності захистити свої комерційні інтереси. А однією з головних та найбільш дійових форм захисту, як було вже зазначено, є використання чисельних захисних застережень.

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного дослідження у дипломній роботі можна сформулювати наступні висновки:

1. Зовнішньоекономічна діяльність є однією з основних форм економічних відносин України з іноземними державами. Під поняттям зовнішньоекономічного договору розуміють матеріально оформлену угоду двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

2. Суб’єкти ЗЕД діяльності мають право укладати будь-які ЗЕД договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

3. У понятті зовнішньоекономічного договору (контракту) вказується, що він є “матеріально-оформленою угодою”. Задавалося б таке визначення породжує неоднозначність, проте це формулювання навпаки розширює поняття форми укладення зовнішньоекономічного договору (контракту). Факсимільний, телетайпний зв’язок також прийнятний для оформлення договору і надання йому юридичної сили. При цьому слід наголосити, що в такому випадку можуть бути зазначені лише основні умови договору щодо ціни, якості, кількості, строку поставки товару. У випадку ж, коли сторони хочуть більш детально врегулювати їх відносини, вони мають укладати письмовий ЗЕД договір (контракт), який більш повно та детально закріпить зовнішньоекономічні відносини між сторонами зовнішньоекономічного договору (закріпить порядок вирішення спорів, страхування товару, порядок нарахування пені, неустойки тощо).

4. Письмова форма є також важливою в тому плані, що додатково розширює можливості зовнішньоекономічного договору. Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладення. Так, якщо угода була укладена за правом іноземної держави у формі, яка не передбачена законодавством України, то даний договір не може бути визнаний недійсним.

5. Загалом зовнішньоекономічні угоди укладаються відповідно до законодавства України, міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів і організацій, якщо це не заборонено прямо та у винятковій формі законодавством України. Але інколи при укладенні зовнішньоекономічного договору стикаються дві чи більше різних правових національних