Це положення, на жаль, поки що не знайшло чіткого відображення у законодавстві. Навпаки, тлумачення господарського договору, що міститься в ст.179 ГК, видається неконкретним. У цій нормі йдеться, власне, не про договір, а про господарсько-договірні зобов'язання, які виникають при укладенні та виконанні господарських договорів. При цьому визначення господарського договору не дається взагалі.

Слід зазначити, що останнім часом на практиці частіше оперують поняттям не "господарський договір", а "підприємницький договір". Це видається цілком виправданим, оскільки відповідно до ст.1 Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про підприємництво" підприємницькою визнається будь-яка законна діяльність громадян і організацій, що має на меті отримання прибутку (закон втратив чинність).

Це й дозволяє розцінювати підприємницькі та господарські відносини як тотожні. При цьому слід мати на увазі, що існує вже згадувана вище дискусія стосовно того, чи охоплюється господарська діяльність нормами цивільного законодавства, чи становить вона самостійний предмет правового регулювання. Однак незалежно від того, вважати господарське право самостійною галуззю чи ні, правильніше говорити про господарське законодавство як поняття, що є тотожним категорії "законодавство про підприємництво". Тому цілком виправдано називати господарські договори підприємницькими.

Слід зазначити, що поняття підприємницького договору було відомим проекту ЦК України 1996-1999 рр. Зокрема про нього згадувалося в ч.2 ст.55 проекту, хоча детально це поняття у зазначеній та інших нормах ЦК не розкривалося.

У ЦК 2003 р. категорія підприємницького договору як така не згадується. Проте за своєю сутністю такими є група договорів, які за самою своєю сутністю є підприємницькими: публічний договір, договір приєднання та попередній договір [3, ст.ст.633-635].

Оскільки підприємницький договір за своєю природою є видом цивільно-правового договору, то він підпорядковується всім правилам останніх. Зокрема на нього поширюються загальні положення про договори розділу II книги п'ятої ЦК [3, ст.ст.626-654].

Як зазначається в юридичній літературі, в підприємницькому (господарському) договорі поєднуються як спільні риси, характерні для будь-якого цивільно-правового договору, так і спеціальні ознаки.

Спеціальними ознаками підприємницького договору є те, що:

- суб'єктами такого договору є фізичні або юридичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;

- зміст підприємницького договору становлять умови, за якими переда-ються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або з іншою метою, не пов'язаною з особистим споживанням;

- для деяких видів підприємницьких договорів, зокрема зовнішньо-економічних контрактів або біржових угод, може встановлюватися окремий порядок їх укладення (підписання), обліку і реєстрації;

- певні особливості можуть також характеризувати порядок виконання або умови відповідальності сторін за підприємницьким договором (наприклад, відповідальність підприємця незалежно від його вини);

З урахуванням зазначених вище особливостей цього виду договору, господарським (підприємницьким) договором можна вважати такий цивільно-правовий договір, в якому обома сторонами або хоча б однією з них є юридичні або фізичні особи-підприємці і за яким передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням.

Трапляються й простіші визначення господарського договору. Наприклад, А.Я. Пилипенко та В.С. Щербина визначають господарський договір як майнову угоду господарюючого суб'єкта з контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін в сфері господарської і комерційної діяльності: при виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг.

Такі скорочені за обсягом визначення господарського договору, звичайно, також можуть бути використані в теорії і практиці, однак доцільнішим видається давати розгорнуті визначення господарського договору, що містять вказівку на всі характерні його ознаки.

Слід зазначити, що підприємницькі (господарські) договори як різновид цивільно-правових договорів можуть бути віднесені до тих або інших видів останнього. Так, договір постачання є консенсуальним. Договір зберігання може бути реальним або консенсуальним. Договір позики, кредитний договір є односторонніми, а договір купівлі-продажу, постачання — двосторонніми. Водночас стосовно господарських (підприємницьких) договорів можливе виділення їх особливих підвидів. Таким чином, з аналізу особливостей, характерних ознак і поняття господарського (підприємницького) договору випливає, що він є різновидом цивільно-правового договору, підпорядковується загальним правилам цивільного законодавства, а також положенням спеціальних норм, що регулюють ті або інші відносини у сфері підприємницької (господарської) діяльності.

2.2. Форма та зміст зовнішньоекономічного договору (контракту)

Зовнішньоекономічна діяльність опосередковується зовніш-ньоекономічними договорами (контрактами).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встанов-лення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності [5, ст.1].

Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (конт-ракту) відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та інших законів України та/або місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до Закону України "Про зовнішньоеконо-мічну діяльність" та інших законів України з урахуванням між-народних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної ді-яльності при складанні тексту договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжна-родних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та іншими Законами України [5, 1 ст.6 ].

Згідно із ч.3 ст.6 Закону "Про зовнішньоекономічну діяль-ність" для підписання зовнішньоекономічного договору (контрак-ту) суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищої органі-зації, за винятком випадків, передбачених законами України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укла-дати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у винятковій формі заборонені законами України [5, ст. 6 ].

Права