Структура роботи складається з вступу, 3-х розділів, висновку, списку використаних джерел та літератури, загальним обсягом 95 аркушів.

РОЗДІЛ I

ГОСПОДАРСЬКИЙ ДОГОВІР : ТЕОРІЇ ПОХОДЖНЕННЯ, ОСОБЛИВІ ОЗНАКИ, ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ

1.1.Основні доктрини про договір в господарському праві

Договір — одна з найдавніших юридичних конструкцій, якій приділялось багато уваги ще античними мислителями. "Hosa an tis hekon he-eros hetero homologue kuria einai" ("Про що один з другим добровільно домовились, те й панує"), "На d”an hekon hekoti homologess phasim hoi poleos basileis — nomoi, dikania einai" ("Те, з приводу чого один з іншим дійшли згоди, i є правом, так кажуть цapi держави — закони"), — ці фрази належать Демосфену та Платону [60,с.315]. Представники античної науки визнавали велику значущість дого-вору в регулюванні відносин між людьми, проте ними так й не було розроблено цілісного, логічно завершеного вчення щодо нього.

Основи вчення про договір було закладено римськими цивілістами. Теорія договору в Стародавньому Римі створювалась на базі трьох основних понять: contractus (угоди, що породжують двосторонне зобов'язання, — його синонім грецьке слово "синаллагма" означає обмін в широкому смислі слова), pacta conventa (неформальна угода, позбавлена за загальним правилом позивного захисту) [66 ,с.94].

Розроблені римськими юри-стами положення стали взірцем наслідування на багато століть, а рецепція римського права зачепила усю континентальну Європу. I хоча за сотні років з моменту появи договірна конструкція не змінила свoєї основної сутності, вона, як й інші регулятори суспільних відносин, не є застиглою, а розвивається одночасно iз самою системою суспільних відносин та зазнає постійного впливу з боку останньої. Право як цілісна, внутрішньоузгоджена система перебуває у стані постійного розвитку та реагує на зміни, що відбуваються в системі суспільних відносин, орієнтується на задоволення розумних потреб, захист різноманітних інтересів, що виникають у різних сферах життєдіяльності людей. Саме цим i пояснюється проникнення договірного регулювання у відносини, які є предметом регулювального впливу різних галузей права. До кожного галузевого механізму правового регулю-вання суспільних відносин залучається цілий ком-плекс правових засобів, особливе поєднання яких зумовлено специфікою відносин, що впорядковуються, та цілями, які мають бути досягнуті внаслідок такого впорядкування. Гнучкий характер правових засобів є однією з умов успішної адаптації права до еволюції суспільства. Отже, саме розвиток системи суспільних відносин, які охоплено правовим впливом, зумовив вихід договірної конструкції за межі цивільного права та і перетворення на універсальний регулятор різноманітних суспільних відносин, зміст, характер i тенденції розвитку яких постійно зазнають змін.

Нині юридична конструкція договору набула загальноправового (міжгалузевого) значення, що неодноразово доводилося на сторінках дисертаційних досліджень, монографічної літератури, наукової періодики. Проте ступінь вивченості договору як універсаль-ного регулятора суспільних відносин є неадекватний його значенню у правовій реальності на що безпосередньо звертають увагу окремі науковці. Тривалий час питання про створення загального вчення про договір не порушувалося взагалі чи викликало негативне ставлення (договір традиційно розглядався як інститут цивільного права). Проте, сама ідея створення загального вчення про договір навіть за радянських часів мала своїх прихильників. Так, свого часу Р.Халфіна звертала увагу на те, що дозріли умови для розроблення загальної теорії договору, оскільки цей правовий зaci6 відіграє важливу роль в оформленні самих різних суспільних відносин[74,с.293]. Отже, проблема створення загального поняття i загальної тeopiї договору поступово почала досліджуватися як загальнотеоретична, а універсальна конструкція договору нарешті стала предметом теоретичних досліджень. Теоретична цінність такого підходу полягає у тому, що саме він дозволяє виявити сутність договору, сконструювати його м1жгалузеву юридичну конструкцію, за допомогою якої всі правовідносини можливо відносити, чи, навпаки, не відносити до договірних. Загальна теорія дого-вору має сприяти популяризації договірного мето-ду opгaнізації правових зв'язків у pізних сферах суспільного життя. Більш, того, застосування м1жгалузевих юридичних конструкцій у галузевому правовому регулюванні свідчить не про експанацію однієї галузі права у іншу (приміром, цивільного у господарське), а про потребу диференціації правового регулювання договірних відносин, що виникають в різних сферах суспільних відносин, з урахуванням особливостей кожної конкретної галузі права (специфіки та рівня розвитку відносин, що е предметом її регулювального впливу; принципів галузевого правового регулювання; мети, на досягнення якої спрямовано дію усього галузевого правового інструментарію, тощо). [53,с.32].

На сьогодні у правовій науці чітко виокремлюються чотири основні теорії договору, які намагаються розкрити сутність означеної юридичної конструкції: 1) «угодницька теорія» (договір — це угода сторін про встановлення, зміну чи припинення прав та обов’язків); 2) «зобов’язальницька теорія» (договір ототожнюється з договірними зобов’язаннями) 3) «теорія обіцянки (promise)» (договір — це обіцянка або набір обіцянок, на які може покластися контрагент); 4) «актова теорія» (договір — це сумісно здійснені відокремлені волевиявлення двох чи більше управнених суб’єктів права, спрямовані на регулювання поведінки цих та/або інших суб’єктів, та якими встановлюється на підставі реальної або припущеної згоди правовий результат — правовий акт.) [54] .

У законодавстві більшості країн романо-германської правової системи договір визначається як угода, або як добровільно взяте однією із сторін зобов’язання, за яким інша сторона вправі вимагати від першої відповідного надання. У країнах англосаксонської правової системи договір розглядається як обіцянка, на яку поклався контрагент (саме такий підхід відбито у Принципах європейського договірного права). Відмінності між «угодницькою теорією» і