планові і регульовані:*

планові-укладені відповідно до планового завдання;*

регульовані - укладаються вільно їх суб'єктами.*

сплатні і безоплатні; *

сплатні - якщо у договорі кожна із сторін має вигоду, і, наприклад договір купівлі-продажу. *

безоплатні - якщо у договорі тільки одна сторона має; вигоду з договору, наприклад договір дарування.

реальні і консенсуальні:*

реальні договори вважаються укладеними з моменту фактичної передачі речі контрагенту, наприклад договір позики; *

консенсуальні договори вважаються укладеними з моменту досягнення угоди по основних умовах договору, наприклад договір купівлі-продажу, найму та інші.

Господарський договір виконує ряд функцій. Господарському договору властиві загальні договірні і специфічні функції. До загальних належать:

· ініціативна (договір виступає як акт ініціативи і узгодженої волі сторін по врегулюванню певних відносин);

· програмно-координаційна (договір як програма поведінки щодо здійснення господарських відносин;

· інформаційна (договір несе в собі інформацію про правове становище сторін у договорі);

· гарантійна - тільки на підставі договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов'язань як неустойка, завдаток, порука тощо;

· правозахисна (договір є правовою формою відносин, в межах якої забезпечується примусове виконання зобов'язань, сторонами шляхом використання майнових санкцій).

РОЗДІЛ 2

3МІСТ ТА ФОРМА ГОСПОДАРСЬКОГО ДОГОВОРУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

2.1. Умови господарського договору

Договірні умови являють собою спосіб фіксації взаємних прав та обов'язків. На підставі цього, коли говорять про зміст договору як про правовідношення, мають на увазі права та обов'язки контрагентів. На відміну від цього, зміст договору-угоди становлять договірні умови.

Договірні умови об'єднують у певні групи. Най-більш поширене розповсюдження отримали три гру-пи: істотні; звичайні; випадкові. 3 них законодавець використовує та, відповідно, розкриває зміст тільки істотних умов. Так, згідно зі ст. 180 Господарського Кодексу: істотними є ті умови господарського договору, які визнані таки-ми за законом або необхідні для договорів даного ви-ду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою од-нієї сторони повинно бути досягнуто згоди [3]. Ознака, за якою об'єднують істотні умови в одну групу, не викликає особливих спорів. Мова йде про умови, що формують договори в цілому та їх окремі типи зокрема. Виходячи з цього, істотними є умови, необхідні й достатні для того, щоб договір вважався укладеним і цим самим здатним породжувати права та обов'язки у його сторін.

Цивільний кодекс України (ст. 628) та Господарський Кодекс: викорис-товують три ознаки, кожної з яких достатньо для того, щоб вважати відповідну умову істотною:

1)перша ознака - істотною є та умова, яка визнана такою за законом,

2) друга - умова, яка необхідна для договорів даного виду,

3) третя - умова, щодо якої за заявою од-нієї із сторін повинно бути досягнуто згоди [43] .

Неважко побачити, що закон конкретно не встановлює, які са-ме умови є істотними. Це пояснюється тим, що єди-ний нормативний акт не може встановити в загальній нормі умови, наявність яких свідчила б про те, що договір укладено.

Статтею 180 ГК передбачається, що в будь-якому разі при укладанні господарського договору сторони повинні узгодити його предмет, ціну, строки виконання[3]. Такі вимоги висуваються з урахуванням особ-ливостей господарського договору та сучасних умов господарювання. Оскільки господарські договори, за-звичай, оплатні, то вони повинні містити умови про ціну, адже, не визначивши ціну, сторони не в змозі будуть виконати свої зобов'язання і досягти наміче-них цілей. Водночас визначити ціни на той чи інший товар або послугу за ринковими цінами на момент оплати в нашій країні майже неможливо. Отже, ціна повинна бути істотною умовою господарського догово-ру. Що стосується строків виконання зобов'язань, то краще було б сторонам передбачити ці строки з ме-тою встановлення більш чіткого порядку виконання зобов’язань, проте відсутність цієї умови в договорі не повинна бути підставою для визнання такого дого-вору неукладеним.

Не всі умови, які визначаються в господарських договорах, є рівноцінними, тому в законодавстві ви-значаються умови, які підлягають включенню до того чи іншого договору залежно від його специфіки. Та-кими законами, зокрема, є: Закон України "Про стра-хування" від 7 березня 1998 р. [10], Закон "України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р. [7], Закон "України "Про оренду державного та комунального майна" від 14 трав-ня 1995 р. [9], Закон "України "Про фінансовий лізинг" від 11 грудня 2003р. [17], Положення про форму зовніш-ньоекономічних договорів (контрактів) від 6 вересня 2001 р. [22] тощо. Таким чином, поняття "істотні умови" і "повинно бути" за своїм змістом збігаються, оскіль-ки відсутність у договорі тієї чи іншої умови, яка пе-редбачена законом, тягне за собою недійсність догово-ру. Така позиція законодавця не зовсім правильна, оскільки ЦК передбачає, що згода сторін при укла-данні договору повинна бути досягнута з усіх істот-них умов, і, відповідно, зазначено, які умови є істот-ними. До них мають бути віднесені й ті, що визнані такими за законом. Тому законодавець чітко вказує, що певні умови є істотними для даного договору, щоб уникнути суперечності і непорозуміння при тлу-маченні відповідної норми закону.

Предмет господарського договору

Умова про предмет є обов'язковою для будь-якого до-говору, в тому числі й господарського. Саме предмет договору відносять до істотних умов і Господарський Кодекс, і норма-тивні акти України, що визначають основні положення того чи іншого виду договору. Це правильно, оскіль-ки саме предмет охоплює весь набір показників того, з приводу чого укладено договір.

Предметом договору є дії (або утримання від дій), які повинна виконати (або утриматись від їх виконання) зобов’язана сторона [31, с. 38].

Відповідно до ч.4 ст.180 ГК України в умовах про предмет повинно