Умова про якість товару також не є істотною для всіх договорів. Якісні характеристики виконання ви-значаються з посиланням на затверджені стандарти, технічні умови, типові проекти, будівельні норми і правила та інші загальні об'єктивні показники якос-ті. Відповідні державні органи забезпечують єдину технічну політику, що деякою мірою обмежує волю сторін при визначенні найбільш важливих властивос-тей предмета договору.

Завдяки тому, що вимоги, які ставляться до дого-ворів на поставку і перевезення товарів народного споживання, контрактації, підряду на капітальне бу-дівництво (при будівництві жилих будинків), встанов-люються компетентними державними органами, ство-рюються необхідні умови, що дозволяють забезпечити високу якість предмета цих договорів. А це також є надійним захистом інтересів безпосередньо спожива-чів.

Коли визначають зміст пункту договору про якість, воля сторін має потрійну спрямованість:

а) необхідно погодити, якому саме акту (конкретному стандарту, технічним умовам тощо) повинен відпові-дати предмет договору;

б) в деяких випадках слід конкретизувати вказівки, які включені до такого ак-та, враховуючи особливості відносин, що складаються між сторонами;

в) за відсутності актів, прийнятих компетентними органами, самі сторони повинні з ви-черпною повнотою визначити якісні показники пред-мета договору. Правове значення Держстандартів, технічних умов і подібних актів складається з того, що сторони не мають права обумовити занижені ви-моги до предмета договору. Тим часом, припустиме закріплення в договорі завищених якісних показників(ст. 268 ГК) [3]. Але це підвищення повинне бути узго-джене контрагентами. За відсутності такого погоджен-ня, сторона несе відповідальність лише за невідповід-ність властивостей і ознак предмета тим вимогам, які вказані в Держстандарті, технічних умовах і подібних актах. Якщо сторони за вимогою однієї з них узгодили підвищені порівняно з обов'язковими для них вимоги до якості - наявна звичайна істотна договір на умова. В інших випадках нормативного регулювання вимог до якості мова йде про імперативні норми, які обов'язкові для сторін незалежно від того, чи буде на цей випадок досягнута згода, чи ні.

У разі порушення умов договору щодо якості товарів чи послуг винна сторона несе відповідальність відповідно до умов договору або закону. Це може бути заміна речі неналежної якості річчю належне якості, зменшення закупівельної ціни, вимога повернення сплаченої суми, безоплатне усунення недоліків речі продавцем, розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків (ст. 268 ГК) [3].

Законодавець відносить до істотних умов господарських договорів умову про страхування. Це вимагається в договорі оренди державного майна, в договорі підряду на капітальне будівництво, в договорі лізизингу, а також за домовленістю сторін у зовнішньоекономічному контракті. Така вимога закону зумовлена специфікою предмета вищезазначених договорів, ним є майно, яке передається або у власність, або у корис-тування, яке може бути пошкоджене чи взагалі зни-щене. Таким чином, умова про страхування спрямо-вана на захист інтересів сторін. Сторони здійснюють страхування шляхом укладання відповідного догово-ру, умови якого визначені Законом України "Про страхування" в договорі страхування встановлюється розмір страхової суми, перелік страхових випадків, розмір тарифів, розмір страхових внесків та строки Їх сплати. Вказаний Закон визначає права й обов'яз-ки страховика і страхувальника [10].

Для договорів, що пов'язані з передачею майна, виконанням робіт, наданням послуг, необхідною умо-вою є порядок здавання (приймання) товарів, робіт, послуг. Така вимога має важливе значення для сто-рін, оскільки тільки за умови дотримання порядку здавання (приймання) товарів, робіт, послуг та оформ-ленні при цьому всіх необхідних документів сторони в змозі будуть захистити свої інтереси один перед од-ним, а також в суді, у разі виникнення спору. Отже, необхідно визначати в господарських договорах поря-док здавання (приймання) товарів, робіт, послуг за кількостю та якістю.

2.2. Форма господарського договору

Правове регулювання форми договорів виявляється у встановлені вимог до неї та наслідків їі порушення. Мета відповідних вимог полягає втому, що всі вони дозволяють зробити відносини сторін більш визначе-ними, забезпечити точність фіксації умов договору, чіткість прав та обов'язків сторін, зняти підстави для спорів у майбутньому з приводу самого факту здійс-нення договору та його змісту.

Норми, що регулюють форму договорів в Україні, знаходяться на трьох ступенях: вони містяться в гл. 16 ЦК ("Правочини"), в різних главах ЦК,при-свячених окремим видам договорів, а також в спеці-альних нормативних актах, які регулюють певний вид господарських відносин[2 ].

Відповідно до ст. 205 ЦК, правочин може вчиняти-ся усно або в письмовій формі, яка може бути прос-тою або нотаріальною [2] .

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК, сторони мають пра-во обирати форму правочину , якщо інше не встанов-лене законом. Таким чином, після того, як сторони обрали більш сувору, ніж передбачено законом, фор-му, наприклад, нотаріально посвідчену замість пись-мової, підстава обов'язковості відповідної форми - чиє ця більш сувора форма обов'язковою в силу закону або угоди сторін - втрачає значення [ 2] .

3 цієї причини передбачені в законі наслідки порушення вимог про просту письмову форму або про нотаріальне її посвід-чення застосовуються незалежно від того, чи стала відповідна