Кодекс торговельного мореплавства України перед-бачає, що документом, який підтверджує наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є ко-носамент. Ст. 138 чітко визначає реквізити коносаме-нту, які завжди залишаються без змін. У п. 2 цієї самої статті зазначається, що в деяких випадках у коносамент можуть бути включені за згодою сторін інші умови та застереження [5].

Таким чином, вищезазначені нормативні акти ство-рюють певну модель договірних відносин у вигляді спеціальних документів, і сторони можуть або пого-дитися з цією формою шляхом отримання квитка, квитанції, накладної тощо, або відмовитися від неї. Проте, якщо сторона відмовляється від запропонова-ної форми, ніякої заміни цих норм не відбувається.

ЦК містить положення, відповідно до якого право-чин підлягає реєстрації лише у випадках, встановле-них законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ст. 210 ЦК). Так, договір купівлі-продажу земельної ділянки, цілісного майно-вого комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає державній реєстрації (ст. 657 ЦК). Ч. 3 ст. 640 ЦК визначає, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчен-ня або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації [2] .

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити наступні висновки:

Щодо укладення господарських договорів, законодавець передбачає лише так звані істотні умови договору – предмет, ціну і строки.

Сьогодні не існує універсальної моделі договору, що визначала б положення, які мають міститись у договорі. Ми вважаємо, що в ньому мають бути такі розділи: предмет договору, права та обов’язки сторін, ціна договору та порядок розрахунків (якщо договір платний), умови приймання-передачі (робіт, послуг, продукції тощо), порядок вирішення суперечок, форс-мажорні обставини, відповідальність сторін, умови розірвання договору, строк дії договору та прикінцеві положення.

На жаль, багато суб’єктів господарювання нехтують розділом про права та обов’язки сторін і не включають його до договору. Це велика помилка. Адже часто трапляється так, що сторони, перш ніж укласти договір, домовляються про щось усно, а потім знизають плечима зі словами: «Ми ж домовлялися», не маючи змоги звернутися з письмовою претензією до контрагента, який порушив свої зобов’язання, чи до суду.

На нашу думку важливо включати до договору, предметом яких є виконання робіт, послуги чи продукції, умови приймання-передачі таких робіт, послуг, продукції тощо. Як і в розділі про порядок розрахунків, радимо зазначати чіткі дати (або прив’язку до конкретних подій) такого приймання-передачі.

Умови розірвання договору передбачені і в законодавстві – ЦК та ГК, але сторони в договорі можуть додатково зазначити інші умови розірвання договору.

Вважаємо на кожній сторінці договору поставити номер і кількість сторінок (наприклад, сторінка 1 із 5), а також підписи обох сторін, які необхідно скріпити печатками підприємства.. Це дозволить убезпечити себе від недобросовісної поведінки контрагента (наприклад, від заміни сторінок договору).

Оскільки законодавство не регламентує, з яких саме розділів має складатись господарський договір, сторони, укладаючи його, мають передбачити якомога більше умов його виконання. Адже саме деталі в майбутньому можуть стати свідченням добросовісності сторін в суді та допоможуть уникнути багатьох проблем під час тлумачення та виконання умов договору.

РОЗДІЛ 3

ДІЦСНІСТЬ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ

3.1. Проблемні аспекти правового регулювання господарських

договорів

Головна риса договірного права у сучасних умовах - це його диспозитивність, більший ступінь гнучкості як результат відсутності жорстких формальних вимог. Про це свідчать і пункт 4 статті 178 Господарського кодексу України про вільне волевиявлення змісту договору на свій розсуд (якщо він не суперечить законодав-ству) і пункт 3 статті 6 Цивільного кодексу України про можливість відступлення при укладенні договору від актів цивільного законодавства та врегулюван-ня своїх відносини на власний розсуд, якщо в цих актах прямо не вказано про це [3] .

Тому сьогодні на перший план виходять і юридична грамотність, і правова свідомість учасників договірного процесу. Саме з цієї позиції слід розглянути правові підстави дійсності господарського договору.

Господарський договір - це головний засіб організації господарсько-договірних від-носин та важливий інструмент правової організації господарського житгя суспільства в цілому.

Господарський Кодекс України розглядає господарський договір як угоду (стаття 174) [3] . Із загальної те-орії держави і права відомо, що тільки юридичні факти (як і правосуб'єктність) є не-обхідною умовою виникнення, зміни або припинення правовідносин. Тобто тільки уго-да, як правомірна дія може бути правоутворюючим юридичним фактом з юридичними наслідками [35,с.24].

За ст.638 ЦК України [2] договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (схожою за змістом є норма ч.2 ст.180 ГК України)[3]. У літературі справедливо вказується, що буквальне тлумачення такої норми означає: для того, щоб договір міг вважатись укладеним, необхідна не тільки наявність істотних умов договору, але й дотримання форми договору у всіх випадках, коли встановлені відповідні вимоги щодо форми [27,с.47] . Оскільки за ст.208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (на відміну від договорів за участі фізичних осіб, до яких