2) отримання в заставу товариством своїх акцій як безпосередньо ним самим, так і через осіб, що діють від свого імені, але за рахунок товариства (ст. 24);

3) будь-яке рішення про збільшення капіталу товариства (ст. 25);

4) будь-яке зменшення капіталу, окрім зменшення за рішенням суду (ст. 30);

5) повне або часткове погашення підписного капіталу без його зменшення (ст. 35);

6) зменшення товариством свого капіталу шляхом примусового вилучення акцій (ст. 36).

Відсутність єдиного переліку повноважень загальних зборів деякі автори вважають істотним недоліком, оскільки встановлення чіткого розмежування між органами управління полегшує вирішення спірних питань між загальними зборами та виконавчим органом та сприяє захисту прав акціонерів [ , 836].

Інший підхід застосовано у Законі про торгові товариства Франції, яким надано можливість обирати структуру управління товариства – дво- чи трирівневу. Так, відповідно до ст. 157 даного закону незалежно від обраної товариством структури визначений вичерпний перелік повноважень загальних зборів [ Туманові с.199].

Відповідно до Закону РФ «Про акціонерні товариства» компетенція загальних зборів акціонерів включає питання, які не вправі вирішувати жодний інший орган товариства (виключна компетенція), та питання, які можуть бути предметом розгляду і вирішення не тільки загальних зборів, але й інших органів товариства (альтернативна компетенція). Для виключної компетенції характерна фундаментальність питань, тривалість дії прийнятих щодо них рішень, неможливість без завдання шкоди інтересам акціонерів вирішити вказані питання у робочому порядку [26].

Поряд з тенденцією до звуження компетенції загальних зборів відбувається розширення повноважень виконавчих органів управління товариства.

Виконавчим органом товариства у більшості країн з дворівневою схемою управління є рада директорів, яка може складатися як з виконавчих, так і невиконавчих директорів. Для дворівневої схеми характерне поєднання функції управління і нагляду в одному органі – органі управління. Саме тому дуже часто до складу ради директорів входять невиконавчі, так звані незалежні директори, що є гарантією здійснення нагляду за діяльністю виконавчих директорів.

Виконавчі директори здійснюють постійне управління справами, приймають поточні рішення, невиконавчі в основному здійснюють управління шляхом участі у засіданнях ради директорів та забезпечують функцію внутрішнього нагляду [35,с.75]. До невиконавчих директорів ставиться вимога незалежності, яка передбачає, що такі особи не мають жодних ділових чи матеріальних стосунків з товариством та не мали протягом останніх кількох років, що дозволяє таким директорам вільно формувати та висловлювати свою думку з питань управління

Як уже зазначалося вище, директори обираються загальними зборами. Кількість директорів визначається нормами регламенту товариства, хоча законодавством може передбачатися мінімальна кількість членів директорів. Зазвичай можливість створення одноособового органу управління за дворівневої системи передбачено лише для ТзОВ, зокрема такий порядок діє у Франції та Великобританії. Відповідно до ст. 89 Закону про торгові товариства Франції для АТ з дворівневою структурою управління мінімальною кількістю членів адміністративної ради (орган управління АТ) є три члени [50,.с.178]. А для публічної компанії Великобританії мінімальна кількість – два директори [ 51, с.89].

У ФРН відповідно до § 84 Акціонерного закону правління призначається спостережною радою (далі скрізь – наглядова рада) на строк не більше п’яти років; дозволяється повторне призначення одних і тих же осіб [ 50,с.115].

Отже за дворівневої схеми рада директорів наділена широкими повноваженнями. При цьому вичерпного переліку повноважень законодавством не встановлюється. Тому у визначенні компетенції виконавчого органу товариства основну роль відіграють акти корпоративні, а не державні.

Спільним для всіх країн є те, що рада директорів визначається як орган, що здійснює керівництво товариством та представляє товариство у відносинах з третіми особами, а також вправі приймати будь-які рішення, окрім тих, які віднесені до повноважень загальних зборів.

Найширшими повноваженнями наділені ради директорів у США, де єдиним способом впливати на управління товариством учасниками є заміна директорів .

Попри всі законодавчі, політичні та внутрішні розбіжності, радам доводиться виконувати практично однакові обов’язки, основними з них є:

1) визначення стратегічного напряму та політики розвитку товариства;

2) забезпечення кадрової політики щодо вищого управлінського персоналу;

3) контроль, моніторинг, нагляд за діяльністю товариства;

4) захист прав та інтересів акціонерів;

5) прийняття рішень щодо використання ресурсів, інвестицій [31,с.75].

Статутом можуть бути обмежені повноваження ради директорів. Проте не всі товариства під час створення передбачають такі обмеження, а впровадження обмежень шляхом внесення змін до статуту може бути досить проблематичним через цілу низку причин: наприклад, у більшості штатів США діє положення, відповідно до якого внесення змін до статуту може ініціювати лише правління. Таким чином, фактично блокується можливість внесення до статуту змін, в яких не зацікавлений виконавчий орган .

Важливим питанням управління товариства є відставка директорів, яка зазвичай здійснюється у випадках:

· закінчення строку, на який було призначено директора;

· письмове повідомлення директора про відставку раді директорів;

· зняття з посади до закінчення строку загальними зборами товариства.

На думку Шершеневича Г.Ф., можливість звільнення директора до закінчення строку повноважень випливає з того, що директор є уповноваженим загальними зборами. Тому дані йому повноваження завжди мають тимчасовий характер і завжди можуть бути скасовані загальними зборами, навіть до спливу строку [56,с. 423]. Зазначений підхід є панівним і у законодавстві різних країн. Так, у Великобританії така можливість передбачена у Законі про компанії 1985 року шляхом прийняття звичайної резолюції загальними зборами. Будь-які відмови від даного права є нікчемними. На думку Полковникова Г.В., можливість відкликання директора у будь-який час урівноважує диспозитивні правила призначення директорів [51,с.89]. Відповідно до ст. 90 Закону Франції «Про торгові товариства» адміністратори можуть бути відкликані у будь-який момент зборами товариства [50,с178]. У