ефективний засіб одержання доказів. Як відомо, показання свідків - один із самих древніх і поширених джерел доказів.
"Найдавнішим і таким, що найбільше застосовувався, судовим доказом на Русі було послушество. Послух - свідок доброї слави, що приймає активну участь у процесі поряд із позивачем або відповідачем, на відміну від видока - свідка факту. Царський судебник 1550 р. поклав кінець послушеству, вимагаючи від свідків "не видев не послушествовать, а видевши сказати правду". Слово "свідок" писалося раніше "сведетель" (не той, хто бачив, а той, хто відає, знає про щось)." [14;стр. 100] Питання про доказове значення показань свідків і можливості їхній використання в карному процесі був об'єктом тривалого суперечки серед учених (Бернштеин, Холд, В. Штерн. Мюнстерберг, Канторович, Борст, Врешнер і др). Вони намагалися "обгрунтувати ненадійність і суб'єктивність показань свідків, щоб усунути їх із карного процесу, замінивши їх "німими свідками" (речовинними доказами), у фальсифікації яких поліція і суд мають чималий досвід, "науковими" висновками експертів, готових завжди дати за гроші будь-який "висновок"." [14; стор. 101]
Після невдалих спроб цілком виключити показання свідків із карного процесу такі представники криміналістики, як Гросс, Гельвич, Гейндль, Шпейнерт і інші, стали виступати за найбільше реакційні прийоми допиту свідків, що знайшли згодом своє практичне застосування зараз, почали винаходити різноманітні апарати, що дають можливість установити неправду в показаннях допитуваних. Довгий час у колишньому Радянському Союзі ці ідеї різко критикувалися.
За законом дача показань є обов'язком і громадським обов'язком кожного громадянина, що виступає в ролі свідка, є однією із форм боротьби зі злочинністю.
Допит свідка здійснюється з дотриманням правил ст. ст. 68-71, 166-170 КПК України. Свідком є будь-який дієздатний громадянин, якому відомі які-небудь обставини справи, якщо він не має статусу потерпілого, підозрюваного або обвинувачуваного і немає обставин, що виключають його допит по даній справі, зазначених у ст. 69 КПК України.
Свідок несе кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань (ст. 385 КК) і дачу явно неправдивих показань (ст. 384 КК), про що попереджається допитуваним перед допитом. Водночас, по ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову від дачі показань або пояснень у відношенні себе, членів сім'ї або близьких родичів.
Предметом показань свідків можуть бути будь-які фактичні обставини, що стосуються даної справи, у тому числі обставини, що характеризують особистість обвинувачувані підозрювані, потерпілого і взаємовідносини свідка з ними (ч. 2 ст. 68 КПК України) Свідок дає показання про обставини як сприйнятих їм безпосередньо, так і сприйнятих їм із слів іншої особи. У останньому випадку свідок повинний зазначити джерело, із якого йому стали відомі що повідомляються їм зведення.
Предметом показань свідків можуть бути також зведення довідкового характеру про обставини, що необхідні для розслідування справи і з'ясування його обставин, з'ясовування причин і умов, що сприяли злочину (наприклад, про систему урахування і звітності в даній організації).
У відповідності зі ст. 166 КПК України свідок викликається до слідчого повісткою, що надається під розписку свідку, а у випадку його тимчасової відсутності - кому-небудь із дорослих членів сім'ї, житло-експлуатаційної організації, виконавчому комітету селищного або сільського Рад народних депутатів або адміністрації по місцю його роботи. Свідок може бути викликаний також телеграмою або телефонограмою.
Закон указує, що всяка особа, викликана в якості свідка, зобов'язано явитися і дати правдиві показання: повідомити усе відоме йому в справі і відповісти на питання особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, суду. При неявці без поважних причин слідчі органи вправі піддати свідка приводові. При неможливості явитися на допит по поважній причині свідок зобов'язаний своєчасно повідомити про це слідчого. У законі немає вказівок, які саме причини неявки повинні бути визнані поважними. У кожному окремому випадку це питання вирішується слідчим.
У нашому кримінально-процесуальному законі не встановлений мінімальний вік свідка, починаючи з який можна проводити допит. Тому в якості свідків і потерпілих допитуються, якщо в цьому є необхідність, і діти дошкільного віку.
Неповнолітній свідок викликаються через законних представників. Повістка неповнолітньому свідку у віці до 16 років адресується одному з його батьків, опікуну або попечителю, або адміністрації закритого дитячого заснування в який він виховується.
Неповнолітні, що досягай 16 років, викликаються для допитів на загальних підставах. Проте, при необхідності повістку може бути включена вказівка про одночасно явку зі свідком і законного представника.
У деяких випадках буває необхідно допитати в якості свідка громадянина іншої держави. Виклик його на допит повинний бути узгоджений із Міністерством закордонних справ. За згодою іноземця, якщо він володіє українською мовою, допит ведеться українською мовою, у противному випадку - на його рідній мові через перекладача.
Свідок допитується в місці виробництва попереднього слідства, а в разі потреби - у місці його перебування (ч. 2 ст. 167 КПК України).
Показання допитуваного сприймаються слідчим безпосередньо. Свідок допитується окремо й у відсутність інших свідків. Особа, що робить дізнання, повинна вжити заходів до того, щоб свідки, викликані по одному не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту (ч. 3 ст. 167 КПК України).
Закон вимагає, щоб допит свідка проводився у відсутність сторонніх осіб. Бути присутнім можуть тільки прокурор, начальник слідчого відділу, перекладач, спеціаліст, експерт, коли в цьому є необхідність, а у випадках, передбачених законом, захисник.
При допиті неповнолітнього свідка можуть бути присутнім батьки, педагоги, лікарі або інші законні представники неповнолітнього свідка.
Показання свідка - це повідомлення про обставини, пов'язані із злочином, це інформація, що