достовірні відомості? Для цього існує методика і тактичні прийоми допиту. Про це в наступній частині.
4. МЕТОДИ І ТАКТИЧНІ ПРИЙОМИ ДОПИТУ.
Проблемам допиту традиційно приділялася значна увага в юридичній літературі. Проте ряд проблем потребує більш детального аналізу. Це насамперед проблеми:
·
Імунітету свідка;
·
зміцнення гарантій захисту прав і законних інтересів допитуваних осіб;
·
удосконалювання процесуальної форми і тактики допиту.
У якості свідка може бути допитане будь-яка особа, якій відомі які-небудь обставини, що піддягають встановленню в справі, якщо така особа не має процесуального статусу потерпілого, підозрюваного або обвинувачуваного. Нездатність особи в силу своїх психічних або фізичних вад правильно сприймати ті або інші явища і давати про неї об'єктивні показання усуває можливість участі його в справі в якості свідка. Відповідно до вимог ст. 69 КПК України не можуть бути допитані в якості свідків також: захисник обвинувачуваного про обставин , що стали йому відомі в зв'язку з виконанням обов'язків захисника; адвокат, представник профспілки або іншої громадської організації про обставини, що йому стали відомі в зв'язку з виконанням їм обов'язків представників потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.
Даний перелік осіб, що мають так називаним імунітетом свідка, виявився вичерпним, що по істоті не сприяє дозволові виникаючих на практику проблемних ситуацій.
Як бути наприклад із лікарями і священнослужителями, оперативними робітниками. У Конституції України зазначено, що церква відділена від держави, але в теж час зазначений, що ніхто не звільняється від виконання законів України (цивільних обов'язків).
У законі повинно бути записане:
"Не підлягають допиту особи, що у силу своїх фахових обов'язків не вправі називати джерело або характер своєї поінформованості по маючим значення для справи фактам". Рекомендується, що давати вичерпний перелік таких осіб у законі не обов'язково. Краще це зробити в керівних роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду.
Поряд із цим, на сучасному етапі формування правової держави, реалізуючи ідеї гуманізму, законодавцю, на наш погляд, необхідно реалізувати концепцію імунітету свідка привілею звільнення від самозвинувачення в більш повному обсязі.
Методика допиту - це система заснованих на кримінально-процесуальному законі принципів, методів, прийомів і правил допиту, що забезпечують одержання від допитуваного правдивих показань у повному обсязі його поінформованості про обставини, що мають значення для справи, а також відомостей, необхідних для перевірки достовірності цих показань.
Принципи - це основні ідеї, початку тактики допиту, що утілені у всіх (або в більшості використовуваних) методів, правилах і прийомах.
До принципів тактики допиту можна, на наш погляд, віднести:
·
законність;
·
використання прийомів, методів і засобів, що відповідають моральним початкам карного судочинства; активність допиту;
·
комплексне використання наявної оперативно-пошукової і доказової інформації зі справи;
·
цілеспрямування допиту;
·
урахування особистості допитуваного й особливостей слідчої ситуації;
·
використання закономірностей психотехніки спілкування; безупинне уявне моделювання поводження допитуваного і планування допиту;
·
використання рефлексивного мислення;
·
нерозголошення конфіденційної інформації.
Методи - це засоби досягнення цілей допиту, що подають собою визначену систему характерних для них прийомів, правил і рекомендацій. Традиційно при допиті використовується метод одержання доказової інформації, що можна назвати методом з'ясовування.
Метод з'ясовування - це метод евристичного пошуку характеру поінформованості допитуваного й одержання інформації шляхом розпиту. Поряд із цим, у тактику допиту осіб, що дають помилкові показання, що відмовляються від дачі показань або відповідей на окремі питання, а також при допиті в інших конфліктних ситуаціях, використовуються два методи: метод переконання і метод викриття.
Прийоми - це найбільше раціональні й ефективні засоби дії допитуваного в сформованій слідчій ситуації, найбільше доцільна лінія поведінки особи, що здійснює допит. До прийомів допиту осіб, що дають помилкові показання, можна віднести такі прийоми як "непрямий допит", "створення перебільшеного уявлення в допитуваного про обсяг зібраних слідчим доказів", "приховання справжньої поінформованості", "використання асоціативних зв'язків" і ін.
Правила - це система вказівок і рекомендацій, у своїй сукупності що описує той або інший найбільше доцільний засіб дії особи, що проводить допит, умови і порядок реалізації того або іншого прийому до конкретній слідчій ситуації.
Переконання як один із методів допиту засновано на словесному або іншому впливі на розум, свідомість, почуття допитуваного і спрямовано на створення в останнього критичного відношення до вчиненого злочину і до своєї позиції, спонукання його до каяття і дачі правдивих показань. Переконання може стосуватися як життєвої позиції обвинувачуваного в цілому, так і більш вузьких питань (відношення до вчиненого, доведеності його винності і т.д.). Слідчий повинний досягти одержання правдивих показань від допитуваного за допомогою саме цього методу.
Метод переконання являє собою систему прийомів психологічного впливу на допитуваного. До числа прийомів цього методу можна віднести:
·
роз'яснення протиправності вчиненого і його тяжких наслідків із метою викликати каяття;
·
використання відносин з іншими співучасниками злочину;
·
активізація позитивних якостей особистості допитуваного або так називаний метод морального стимулювання і ін.
Викриття здійснюється за допомогою доказів і тактичних комбінацій. Коли доказів достатньо, рекомендується:
·
пред'явлення доказів послідовно відповідно до їхній доказової сили;
·
пред'явлення спочатку найбільше важливого доказу.
Знання психології людини повинні активно використовуватися слідчим у розробці методів і прийомів допиту як свідка, так і потерпілого. Проте в юридичній літературі залишається дискусійним питання про допустимість психологічного впливу на допитуваного. При цьому деякі автори відхиляють прийнятність психологічного впливу взагалі, інші критикують окремі психологічні прийоми допиту.
Проте, уже той факт, що слідчий управі задавати допитуваному питання, припускає можливість психологічного впливу першого на другого, оскільки в даному випадку що допитує спонукає допитуваного зосередити свої думки на визначених обставинах, викликає визначені асоціативні зв'язки і т.д. Тим більше, психологічний вплив на допитуваного роблять запропоновані слідчим речовинні докази, протоколи слідчих дій або інші