5. За ознакою відплатності. На відміну від податків, такий критерій, як відплатність, характерний для зборів і мита [40, с. 136 - 137].

Надходження від адміністративних штрафів також належать до неподаткових бюджетних доходів і за загальним правилом, підлягають зарахуванню в місцеві бюджети за місцем знаходження органу чи посадової особи, яка прийняла рішення про накладення штрафу, якщо інше не передбачене законодавством України. Згідно із статтями 64, 65 БК України адміністративні штрафи, які накладаються відповідними органами місцевої влади або утвореними ними адміністративними комісіями, зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Адміністративний штраф є грошовим стягненням, яке накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП) та іншими законами України (ст. 27 КпАП). Як випливає з цього визначення, штраф може стягуватися лише у грошовій формі, але за часів колишнього СРСР існувала і натуральна форма штрафу (переважно в сільській місцевості) – штраф сплачувався картоплею, зерновими продуктами, борошном тощо.

Порядок розподілу коштів, отриманих від суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України за здійснення обліку (реєстрації) зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 1995 р. № 50 з подальшими змінами.

Плата за торговий патент на здійснення певних видів підприємницької діяльності. Закон від 23 березня 1996 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» [13] визначає порядок патентування торговельної діяльності, що здійснюється за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків і кредитних карток, діяльності у сфері торгівлі іноземною валютою, діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, що провадиться суб’єктами підприємницької діяльності.

Торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися певними видами підприємницької діяльності; торговий патент не засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності на інтелектуальну власність.

Відповідно до Закону патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів. Вартість торгового патенту на здійснення діяльності з надання побутових послуг, торговельної діяльності встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження об’єкта з надання побутових послуг та виду побутових послуг і місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів відповідно.

Плата за державну реєстрацію суб’єктів господарської діяльності. Згідно зі ст. 38 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» серед делегованих повноважень передбачено здійснення в установленому порядку державної реєстрації підприємств та інших суб’єктів господарської діяльності діяльності, розташованих на відповідній території.

Державна реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців – це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені спеціальним законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Державна реєстрація зазначених осіб здійснюється відповідно до Закону від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» [7]. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону за проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у такому розмірі:

– 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – за проведення державної реєстрації юридичної особи;

– неоподатковуваних мінімуми доходів громадян – за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

За проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, державної реєстрації зміни імені або місця проживання фізичної особи-підприємця справляється реєстраційний збір у розмірі 30% реєстраційного збору, встановленого у ч. 1 ст. 10 Закону.

До прийняття БК України плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видавалися Радою міністрів АРК, виконавчими органами місцевих рад і місцевими органами виконавчої влади, плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, а також плата за торговий патент на здійснення певних видів підприємницької діяльності зараховувалися до доходів загального фонду бюджетів АРК, областей, міст Києва та Севастополя, про що прямо зазначалося в законі про держбюджет (див., наприклад, п. 4 ст. 41 Закону «Про Державний бюджет України на 2000 рік» [10], пункти 7 – 9 ст. 37 Закону «Про Державний бюджет України на 2001 рік» [9]).

2.2. Нормативно-правове регулювання власних неподаткових доходів місцевих бюджетів

Власні та закріплені доходи є основою самостійності місцевих бюджетів. Це положення було прямо зафіксовано і в Законі «Про бюджетну систему». Проте чинний БК України не оперує таким поняттям, як «власні доходи бюджетів». На нашу думку, власними доходами є надходження до місцевих бюджетів від об’єктів, які знаходяться у власності відповідного органу місцевого самоврядування, формуються на підставі рішення цього органу або розташовані на підвідомчій йому адміністративно-територіальній одиниці; не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Доходи місцевих бюджетів, які надходять від об’єктів, що знаходяться у комунальній власності (кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває в комунальній власності; надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності), зараховуються повністю до місцевих бюджетів і здебільшого спрямовуються на фінансування заходів, які передбачені бюджетами розвитку. Кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, крім тих, що знаходяться в державній власності, у повному обсязі зараховуються до загального фонду бюджетів сіл, селищ і міст.

До виключної компетенції сільських, селищних і міських рад