належить, зокрема, встановлення для підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету (п. 29 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Як зазначалося вище, кошти від відчуження майна, яке знаходиться в комунальній власності, за загальним правилом підлягає зарахуванню у відповідний бюджет у повному обсязі. Порядок зарахування в бюджети вказаних коштів визначається відповідними актами місцевих органів влади.
Органи місцевого самоврядування згідно із законодавством України можуть приймати рішення про випуск лотереї (ст. 70 Закону «Про місцеве самоврядування в України»). Надходження від місцевих грошово-речових лотерей зараховувалися до доходів загального фонду бюджетів АРК, областей міст Києва та Севастополя.
З метою забезпечення прозорості функціонування сфери лотерейної діяльності, збільшення надходжень, перш за все, до державного бюджету, належного захисту інтересів і прав громадян Президент України видав Указ від 10 вересня 2002 р. «Про деякі заходи щодо врегулювання лотерейної діяльності» [15]. Ним, зокрема, визнано за необхідне посилити державне регулювання лотерейної діяльності в Україні шляхом:
– запровадження державної монополії на випуск та проведення лотерей;
– припинення проведення недержавних лотерей, у тому числі за рішенням органів місцевого самоврядування;
– встановлення прозорих правил проведення лотерей та ефективного контролю за їх додержанням, недопущенням проведення лотерей під час азартних ігор;
– конкурсного відбору операторів лотерей, посилення контролю за їх діяльністю, встановлення мінімального розміру власного капіталу таких операторів, їх ліквідності та платоспроможності.
Надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами. Оборотна касова готівка – частина залишку коштів загального фонду відповідного бюджету, яка формується на початок планового бюджетного періоду з метою покриття тимчасових касових розривів; встановлюється у розмірі не більш як 2% планових видатків загального фонду бюджету і затверджується у законі про державний бюджет чи у рішенні про місцевий бюджет.
Відповідно до Закону «Про бюджетну систему України» (ст. 35) вільний залишок коштів бюджету, що утворювався на початок поточного бюджетного року, доходи бюджету, додатково одержані в процесі виконання бюджету, суми перевищення доходів над видатками, що утворювалися в результаті збільшення надходжень до бюджету чи економії у видатках, складали вільні бюджетні кошти. Згідно з чинним бюджетним законодавством вільні залишки бюджетних коштів розуміються дещо по-іншому, змінено та обмежено їхній склад.
Гранти, дарунки, добровільні внески як джерело доходів місцевих бюджетів поки що є незначними. Порядок отримання благодійних (добровільних) внесків і пожертв від юридичних та фізичних осіб бюджетними установами і закладами освіти, охорони здоров’я, культури, науки, спорту та фізичного виховання для потреб їх фінансування затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 р. № 1222 [17]. Гранти та дарунки у вартісному обрахунку у вигляді різноманітних безповоротних і безвідплатних перерахувань від фізичних та юридичних осіб (як резидентів, так і нерезидентів України), урядів чи представницьких органів іноземних держав, міжнародних організацій також можуть зараховуватися в доходи бюджетів
До власних доходів місцевих бюджетів України, на нашу думку, можна віднести також і кошти, що надходять від фінансових санкцій, які накладаються переважно на керівників підприємств, установ і організацій, а також на самі юридичні особи.
Відсутність у вітчизняному законодавстві переліку видів фінансових санкцій загострює проблему їх застосування. До фінансових санкцій можна віднести фінансовий штраф, пеню (яка існує у податковому законодавстві), призупинення бюджетних асигнувань. Питання призупинення бюджетних асигнувань регулюється главою 18 БК України, зокрема, ст. 117; порядок накладання пені визначається Законом від 21 грудня 2000 р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі – Закон № 2181) [8]. Щодо фінансового штрафу, то це, на нашу думку, найбільша проблема серед видів фінансових санкцій (про це йтиметься далі).
Дискусійним залишається питання про співвідношення економічних та фінансових санкцій. Деякі вчені вважають, що вони є юридично тотожними поняттями. Втім, законодавство України розмежовує їх. Наприклад, Закон від 3 серпня 1990 р. «Про економічну самостійність Української РСР» [14] встановлює, що основними принципами юридичної відповідальності за порушення даного Закону є невідворотність застосування економічних санкцій, правова захищеність суб’єктів економічних відносин, взаємовідповідальність між державою та учасниками економічних відносин. Незаконні дії або бездіяльність у сфері економіки є порушенням економічної самостійності Української РСР та інтересів юридичних і фізичних осіб і залежно від способу дії винних караються за законом. Основним видом відповідальності є економічні санкції; у разі вчинення злочинних дій застосовується кримінальна відповідальність (статті 13, 14 Закону).
Розділ ІІІ міжбюджетні трансферти як вид регулюючих бюджетних доходів
3.1. Нормативно-правове регулювання міжбюджетних відносин і надання міжбюджетних трансфертів бюджетам України
Бюджетний кодекс України встановив, що доходами бюджету є, зокрема, трансферти (п. 4 ч. 1 ст. 9). Ними визнаються кошти, одержані від інших органів влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безплатній та безповоротній основі. Трансферти – таке ж джерело доходів місцевих бюджетів, як і податкові чи неподаткові надходження. Надання з державного бюджету фінансової допомоги місцевим бюджетам є важливим елементом міжбюджетних відносин. Проте невідомо, скільки мине часу, поки ці відносини стануть якщо не ідеальними, то, принаймні, більш-менш врегульованими правовими нормами.
В юриспруденції термін трансферт (франц. transfert, лат. transfero – переношу, переміщую) означає: 1) перевід іноземної валюти чи золота з однієї країни до іншої; 2) передача права володіння іменними цінними паперами від однієї особи іншій за допомогою передавального напису (індосаменту) [43, с. 372]; 3) перенесення банківських операцій з одного рахунку на інший; 4)